Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розподіл спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2010 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача ? частину вартості будівельних робіт та

? частину вартості трактора, двох мотоблоків, пасіки, цегляного сараю, гаража, кам’яного погребу та гаража для трактора та мотоблоків.

Рішенням Вінницького районного суду від 1 червня 2010 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 ? частку вартості трактора та двох мотоблоків в сумі 5 412 гривень 50 копійок,

250 гривень витрат пов’язаних зі сплатою судового збору, 15 гривень витрат на ІТЗ та 800 гривень витрат на оплату експертизи.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 ? частку вартості будівельних робіт по проведенню водопроводу, опалення, газопостачання, виготовлення проектної документації, влаштування підлоги в кухні та веранді, влаштування огорожі – 3 940 гривень, ? вартості трактора та двох мотоблоків "Нива" в розмірі 5 412 гривень, ? частку вартості господарських будівель – 28 230 гривень, 80 гривень вартості проведення телефону, 301 гривню оплати державного мита, 3 200 гривень витрат за проведення експертизи та 3 000 гривень за надання правової допомоги.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування оскаржуваного судового рішення та залишення без змін рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 в якості члена сім’ї власника приймала участь у будівництві підсобних приміщень, а тому вона відповідно до

п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) вправі вимагати відшкодування своїх затрат.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені без врахування фактичних обставин справи та вимог закону.

Статтею 69 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело та час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, апеляційний суд не звернув уваги на те, що цегляний сарай, гараж, кам’яний погріб та гараж для трактора та мотоблоків є самочинним будівництвом, що підтверджується довідкою Медвежо-Вушківської сільської ради від 8 вересня 2008 року (а.с. 45), а тому згідно ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього і дане майно не може бути визнано спільною сумісною власністю та, відповідно, не підлягає поділу.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) с пільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР на членів сім’ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, лежить обов’язок дбайливо ставитися до житлового будинку. Повнолітні члени сім’ї власника зобов’язані брати участь у витратах по утриманню будинку і придомової території та проведенню ремонту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд послався на те, що ОСОБА_6 поселилася та прописалася в спірному будинку в якості члена сім’ї власника та приймала участь у будівництві підсобних приміщень.

Однак цей висновок не є безспірним, оскільки він зроблений без врахування фактичних обставин справи, із яких вбачається, що

ОСОБА_8 була бабусею ОСОБА_7 та проживала окремо від сім’ї ОСОБА_7 у старій хаті.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка під будівництво виділялася ОСОБА_8 (а.с. 38), дозволи на забудову вказаної земельної ділянки надавалися ОСОБА_8 (а.с. 33, 36-38), типовий договір на ремонт і будівництво спірного будинку було укладено 12 лютого 1980 року ОСОБА_8 (а.с. 20), таким чином спірне домоволодіння є спадковим майном, яке залишилося після смерті ОСОБА_8, що підтверджується заповітом ОСОБА_8 (а.с. 17).

Також посилання апеляційного суду на вимоги ст. 60, 71 СК України не є обгрунтованими, оскільки спірні правовідносини виникли під час дії Кодексу про шлюб та сім’ю України (2006-07) 1969 року.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну правову оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_6 у стягненні частини вартості будівельних робіт та вартості самочинного будівництва, а відтак відсутні підстави скасування рішення суду в цій частині.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2010 року скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.