6-5278св10 Про визнання договору купівлі-продажу товару недійсним, повернення коштів та повернення боргу - 02.03.2011 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства "Колос Клембівки" в особі директора Мельник Марії Іванівни про визнання договору недійсним, повернення коштів та повернення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 30 листопада 2010 року,

У травні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до приватного підприємства "Колос Клембівки" (далі - ПП " Колос Клембівки"), в якому просив визнати договір купівлі-продажу від 25 листопада 2009 року (далі – договір купівлі-продажу), укладений між ОСОБА_3 та ПП "Колос Клембівки" недійсним, та зобов'язати ПП "Колос Клембівки" повернути кошти у сумі у сумі 247 350 грн., які підприємство отримало за купівлю товару. Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення пунктів 2.1 та 2.2 оспорюваного договору відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо нотаріального посвідчення даного договору та передачі позивачеві всього майна за договором, за яке він повністю розрахувався.

Крім того, ОСОБА_3 звернувся до суду із вимогою про стягнення із ПП "Колос Клембівки" суми у розмірі 200 000 грн., відповідно до договору позики від 11 січня 2007 року (далі – договір позики), які позичальник своєчасно не повернув, та просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 126 000 грн., яка нарахована ним згідно із пунктом 6.3 договору позики та частиною 1 статті 1056 ЦК України.

Ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2010 року вказані вище позовні вимоги ОСОБА_3 об'єднані в одне провадження.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від

27 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ПП "Колос Клембівки" задоволено. Визнано договір купівлі-продажу недійсним. Стягнуто з ПП "Колос Клембівки" на користь ОСОБА_3 247 350 грн., які підприємство отримало за купівлю товару. Стягнуто з підприємства на користь позивача 200 000 грн. відповідно до договору позики та неустойку у розмірі 126 000 грн.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 30 листопада 2010 року рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2010 року скасовано. Ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ПП "Колос Клембівки" в особі директора Мельник М.І. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення коштів та про повернення боргу відмовлено.

У грудні 2010 року ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 30 листопада 2010 року та залишити в силі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2010 року з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 304 ЦПК України передбачено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою Першою розділу П’ятого ЦПК України (1618-15) .

Згідно зі статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Вказані вимоги закону апеляційний суд залишив поза увагою. Як видно із його рішення від 30 листопада 2010 року, колегія суддів, розглядаючи справу, виходила із того, що 11 травня 2010 року позивач звернувся до місцевого суду із двома позовними заявами, зміст яких зводився до повернення коштів у зв’язку із недійсністю договору-купівлі продажу та повернення боргу за договором позики. У той же час вимоги апелянта полягали у скасуванні рішення суду першої інстанції, ухваленого на корить позивача, та у прийнятті нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Отже, у силу наведеного можна дійти висновку, що при вирішенні справи про визнання дійсним договору купівлі-продажу для суду має першочергове значення з'ясування питання, чи була наявна між сторонами домовленість щодо всіх істотних умов договору. При цьому допустимими доказами такої домовленості можуть бути письмові докази, якими відповідно до частини 1 статті 64 ЦПК України є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

За змістом частини 1 статті 216 ЦК України виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Моментом виконання обов'язку продавця передати товар є вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

При ухваленні рішення апеляційним судом моменти вчинення правочинів не визначалися, вказані питання не досліджувалися.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) визначено, зокрема, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із частиною 2 статті 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Закон визначає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Жоден доказ не має наперед встановленого значення.

Не зважаючи на чітку позицію процесуальних вимог щодо критеріїв доказів та їх оцінки, апеляційний суд, як видно із змісту відповідного рішення, надав перевагу і обґрунтував своє рішення взявши до уваги лише один документ, що був складений Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та визнав допустимим висновок технічного та почеркознавчого дослідження, зробленого цією установою на підставі ксерокопії документів, яких у даній цивільній справі немає. Останнє позбавило суд можливості належним чином оцінити переконливість і обґрунтованість документа у сукупності із іншими доказами у справі, та перевірити відповідність наявних у справі оригіналів договорів купівлі-продажу, позики і їх ксерокопій. Цієї можливості були, як видно із справи, позбавлені й особи, що проводили почеркознавче дослідження. Більш того, спеціалісти окремо наголосили, що остаточно встановити чи мав місце монтаж при виготовленні ксерокопій документів поданих на дослідження можливо лише за їх оригіналами. Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що вказаний документ чомусь посвідчений печаткою директора приватного адвокатського бюро Жуком А.А., а тому підлягав перевірці на достовірність та допустимість як доказу у цивільній справі.

Вказані обставини апеляційний суд проігнорував.

У тож же час суд другої інстанції залишив поза увагою висновки експертиз проведених у справі Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Управління МВС України у Вінницькій області. Мотивами не взяття до уваги цього доказу, стала ймовірність одного із його висновків.

При цьому, відхиляючи твердження експерта про те, що договір позики між позивачем та відповідачем від 11 січня 2007 року посвідчений печаткою ПП "Колос Клембівки", апеляційний суд з незрозумілих причин послався на договір купівлі-продажу від 11 листопада 2009 року і визнав останній договір неукладеним та таким, що не може бути належним доказом передачі грошей.

Питання про юридичну природу правовідносин на яких базувалися позовні вимоги, апеляційним судом взагалі не обговорювалося.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції не з'ясував чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Натомість твердження суду апеляційної інстанції базувалися виключно на власних міркуваннях, без всебічного, повного і об’єктивного врахування обставин справи. При цьому, які із наведених у статті 309 ЦПК України обставин стали підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвали нового рішення, апеляційний суд не зазначив.