6-2327св10 Про встановлення факту перебування на утриманні та визнання права власності на жилий будинок - 02.03.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Вінниці, Вінницької міської ради, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту перебування на утриманні та визнання права власності на жилий будинок, за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у м. Вінниці, ОСОБА_3, Вінницької міської ради про встановлення факту визнання батьківства та визнання права на 100% будинку в порядку спадкування, за позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у м. Вінниці, ОСОБА_3, Вінницької міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на вклад, за касаційними скаргами прокуратури Вінницької області, ОСОБА_3 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 1 червня 2010 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 жовтня 2010 року,

У липні 2003 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що перебувала у фактичних шлюбних відносинах і на утриманні ОСОБА_6 з 1995 року по день його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_3. Просила встановити факт перебування на утриманні та визнати за нею право власності на спадкове майно – жилий будинок АДРЕСА_2

У жовтні 2003 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом, посилаючись на те, що вони є дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які перебували у фактичних шлюбних відносинах. Указували, що після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на спірних будинок АДРЕСА_2. Просили встановити факт визнання батьківства, визнати право власності на спірний будинок у порядку спадкування.

У лютому 2004 року ОСОБА_5 звернулася до суду із додатковим позовом про встановлення факту прийняття спадщини, посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_6 вона фактично вступила в управління спадковим майном шляхом одержання ощадної книжки померлого ОСОБА_6 у межах шестимісячного строку.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 1 червня 2010 року у задоволенні позовів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 27 жовтня 2010 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено. Визнано, що ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 і помер ІНФОРМАЦІЯ_3, був батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2; визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_5 право власності у порядку спадкування на будинок АДРЕСА_2. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційних скаргах прокуратура Вінницької області та ОСОБА_3 просять скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовів суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не довела свого права на спадкування на підставі ст. 531 ЦК УРСР, оскільки вона мала власний дохід, розмір якого перевищував розмір доходу, отриманого спадкодавцем. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову про встановлення факту визнання батьківства дійшов висновку, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є дітьми ОСОБА_6 В обґрунтування рішення суд послався на показання свідків, що вони надали у судовому засіданні.

З висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов його із порушенням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін.

Відповідно до п. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом (435-15) .

Відповідно до ст. 531 ЦК УРСР 1963 року, чинної на час відкриття спадщини, встановлено, що до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) , чинної на час відкриття спадщини, встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів для існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Видана відповідним органом довідка про те, що за його даними особа не перебувала на утриманні померлого, не виключає можливості встановлення у судовому порядку факту перебування на утриманні. Така довідка оцінюється судом за правилами ст. 62 ЦПК України.

У порушення ст. 213, 214, 59- 62 ЦПК України суд безпідставно залишив поза увагою показання свідків, щодо наявності інших джерел доходу ОСОБА_6, а саме - від продажу товарів та виконання робіт, встановлення розміру яких могло вплинути на співвідношення розміру доходу отриманого ОСОБА_3 та ОСОБА_6. під час їх спільного проживання.

Не можна також визнати обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Кодексу законів про шлюб та сім’ю України (далі – КпШС України (2006-07) ), чинного на час виникнення спірних правовідносин, при встановленні батьківства, суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір’ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. На час виникнення спірних правовідносин діяла постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України" (v0016700-98) , п. 13 якої роз’яснювалось, що згідно ст. 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 53 КпШС України у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, батьківство може бути встановлено у судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови у позові.

Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_7 на час народження сина – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, який розірваний 19 грудня 1970 року (т. 2 а.с. 12); актом перевірки матеріально побутових умов від 15 січня 1976 року встановлено, що ОСОБА_7 проживала спільно із трьома дітьми у АДРЕСА_1, у зареєстрованому шлюбі із батьком дітей не перебувала та не вела з ним спільного господарства (т. 2 а.с. 115).

У порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд апеляційної інстанції вищезазначених обставин не урахував, в ухваленому рішенні не встановив та не навів доказів спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7, їх спільного виховування дітей тощо. Крім того, судом не перевірено дотримання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строку позовної давності звернення з позовом до суду з огляду на положення статті 53 КпШС України.