Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 6 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 6 жовтня 2010 року,

У липні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Зазначав, що відповідно до договору купівлі-продажу від 19 листопада 1976 року йому належить 79/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Іншим співвласником цього будинку на той час була ОСОБА_8

Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 18 квітня 1989 року було змінено площу на якій знаходиться указаний будинок з 431 кв. м до 388 кв. м.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 20 грудня 1989 року було встановлено порядок користування указаною земельною ділянкою.

4 грудня 1993 року ОСОБА_8 подарувала належні їй 21/100 частини вказаного будинку ОСОБА_7

Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 18 червня 1997 року було скасовано попереднє рішення від 18 квітня 1989 року про зміну площі спірної земельної ділянки, в зв'язку з цим ОСОБА_6 намагався порушити питання про перегляд в зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 20 грудня 1989 року. Проте, заявникові було відмовлено у відновленні втраченого судового провадження у тій справі.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_6 просив суд встановити порядок користування земельною ділянкою площею 431 кв. м за адресою АДРЕСА_1.

Під час судового розгляду, ОСОБА_6 уточнив позов та просив суд встановити порядок користування земельної ділянкою та відновити стан земельної ділянки шляхом знесення частини будівель розміщених на спірній земельній ділянці.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 6 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 6 жовтня 2010 року, позов задоволено: визначено порядок користування земельною ділянкою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до другого варіанту висновків технічної експертизи № 299 від 22 лютого 2010 року та зобов’язано сторони виконати демонтаж частини кам’яної огорожі, перенести калитку і демонтувати самовільні забудови літ. "а3", "а4"; при визначеному порядку користування земельними ділянками ОСОБА_6 зобов’язано забезпечити ОСОБА_7 доступ до зовнішніх частин її домоволодіння у разі необхідності обслуговування чи ремонту.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права та порушення норм матеріального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення по суті справи.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вважав, що порядок користування спірною земельною ділянкою за другим варіантом висновку судової будівельно-технічної експертизи № 299 від 22 лютого 2010 року приблизно буде відповідати первинним часткам попередніх власників у будинку.

Проте повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Під час вирішення справи суди виходили з того, що ОСОБА_6 є власником 79/100 частини будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 1976 року, а ОСОБА_7 – власником 21/100 його частин на підставі договору дарування від 4 грудня 1993 року.

Первинні частки попередніх власників у належному їм будинку були рівними.

Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради № 241 від 18 червня 1997 року за цим будинком закріплено земельну ділянку площею 431,4 кв. м, проте фактична площа земельної ділянки, якою користуються сторони становить 434,1 кв. м.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЗК України 1990 року, що діяв на час набуття ОСОБА_7 права власності на частку в будинку, при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Згідно з вимогами чч.1 і 3 ст. 42 ЗК України 1990 року громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов'язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.

Виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

Суд не може відмовити в позові або закрити провадження у справі про встановлення порядку користування земельною ділянкою з тих підстав, що його визначено угодою сторін. Якщо при вирішенні спору суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку (пп. 21, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) ).

Проте, місцевий суд на зазначене уваги не звернув та в порушення вимог ст. 213 і 214 ЦПК України не перевірив заперечень відповідачки про те, що на час набуття нею частки в будинку між попередніми власниками вже існував порядок користування спірною земельною ділянкою, який зберігся й на час вирішення справи, що було встановлено судовою будівельно-технічною експертизою від 6 листопада 2006 року.

Крім того, приймаючи рішення про встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 22 лютого 2010 року, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за цим висновком пропонуються варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою більшого розміру ніж розмір земельної ділянки закріпленої за будинком сторін рішенням виконкому Херсонської міської ради № 241 від 18 червня 1997 року.

Таким чином, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 213 і 124 ЦПК України, не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, що підлягають застосуванню до них, не встановив обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, а саме: чи склався між попередніми співвласниками будинку порядок користування спірною земельною ділянкою, чи є цей порядок обов'язковим для ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не встановив меж спірної земельної ділянки у розмірі встановленому рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради.

Також, судом першої інстанції не було надано оцінки рішенню Суворовського районного суду м. Херсона від 20 грудня 1989 року та не перевірено чи вплинуло збільшення розміру спірної земельної ділянки у 1997 році на встановлений цим судовим рішенням порядок користування цією ділянкою.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_7

Таким чином, допущені судами при вирішені цієї справи порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 6 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 6 жовтня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.