Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.,

суддів: Гончара В.П., Євграфової Є.П.,

Дербенцевої Т.П., Кузнєцова В.О.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання недійсною довіреності, договору купівлі-продажу квартири та договору дарування, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_13, відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України про визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2010 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та

ОСОБА_8, в якому просила визнати недійсною довіреність, видану від її імені на ім’я ОСОБА_4 про надання повноважень щодо розпорядження квартирою; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 8 листопада

2004 року між ОСОБА_4, який діяв від її імені на підставі довіреності, та ОСОБА_5; визнати недійсним договір дарування вказаної квартири, укладений 18 січня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений

25 вересня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7

ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_13, відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі – відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві), в якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсною довіреність від

25 вересня 2004 року, видану від імені ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_4, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за № 1480. Визнано недійсним в 1/2 частині, яка належить

ОСОБА_3, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 8 листопада 2004 року, укладений між

ОСОБА_4, який діяв також в інтересах ОСОБА_3, та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за № 3019. Визнано недійсним в 1/2 частині, яка належить ОСОБА_3, договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 18 січня 2005 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за № 101. Визнано недійсним в 1/2 частині, яка належить ОСОБА_3, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 25 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_8, яка діяла від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за № 4832. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 1/2 частину вартості квартири АДРЕСА_1 у сумі 332 183 грн. у решті позову відмовлено. Позов ОСОБА_7 задовольнити частково. Зобов’язати відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві зняти з реєстрації ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовити.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2010 року в частині задоволення повних вимог ОСОБА_3 скасовано. У позові ОСОБА_3 відмовлено в повному обсязі. У іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_3 просять рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2010 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають у повному обсязі.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності в рівних частках належала ОСОБА_3 та ОСОБА_4

8 листопада 2004 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованої за № 1480, та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу вказаної вище квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований за № 3019.

18 січня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір дарування спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований за № 101.

25 вересня 2006 року між ОСОБА_6, від імені якого діяла ОСОБА_8, та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_7 набув права власності на спірну квартиру.

Крім того, судом установлено, що прокуратурою Дарницького району м. Києва 17 травня 2005 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального Кодексу України (далі – КК України (2341-14) ) за фактом шахрайства під час купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис у довіреності від 25 вересня 2004 року, виданій від імені ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_4, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою.

Згідно з ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки довіреність від 25 вересня 2004 року, видана від імені

ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_4, є підробленою та 1/2 частина спірної квартири вибула з володіння ОСОБА_3 поза її волею, то вказану довіреність, укладений на підставі цієї довіреності договір купівлі-продажу та послідуючі договори дарування й купівлі-продажу слід визнати частково недійсними.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про скасування рішення, посилаючись на те, що почеркознавча експертиза довіреності від 25 вересня 2004 року, виданої від імені ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_4, проведена на підставі постанови про призначення експертизи, винесеної дізнавачем слідчого відділу Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві в кримінальній справі, отже результати такої експертизи не можуть бути доказом у вказаній цивільній справі.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно з вимогами ЦК України (435-15) особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 330, ст. 388).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно зі ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

За змістом ст. 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків та моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст. 11 ЦПК України.

Судам необхідно врахувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

У порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суди в достатній мірі не визначилися з характером спірних правовідносин і не застосували правову норму, яка підлягає застосуванню.

Апеляційний суд не надав належної оцінки доказам у справі, помилково вважав, що результати експертизи, призначеної відповідно до постанови дізнавача слідчого відділу Дарницького РУ ГУ МВС України в

м. Києві в кримінальній справі не можуть бути доказом у цивільній справі.

Крім того, судами не надано оцінки доводам ОСОБА_4 щодо його звернення до правоохоронних органів із заявою про протиправні дії відносно нього з боку невідомих осіб та факту порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України за фактом шахрайства під час купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що як рішення суду першої інстанції так і апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2010 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання недійсною довіреності, договору купівлі-продажу квартири та договору дарування, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_13, відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України про визнання права власності на квартиру передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.