Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна та за зустрічним позовом про поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення та ухвалу Приморського районного суду Одеської області від 14 травня 2010 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2010 року,

У вересні 2004 році ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8, третя особа ОСОБА_9, про визнання договору дарування 221/1000 частини квартири АДРЕСА_1, укладеного 12 вересня 2002 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, удаваною угодою.

Позивач зазначав, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_7 вони придбали у ОСОБА_8 за 172250 грн. (32500 доларів США) 221/1000 частини квартири АДРЕСА_1 але в нотаріальній конторі оформили цей правочин шляхом укладення договору дарування.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_6 просив суд визнати цей договір удаваною угодою з підстав, передбачених ст. 58 ЦК УРСР 1963 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2005 року в позові відмовлено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2005 року це рішення місцевого суду скасовано за нововиявленими обставинами.

Також у вересні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_10 і ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2, укладеного 18 вересня 2002 року між відповідачками.

Зазначав, що ця квартира була набута ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу під час перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проте відповідачка без його відома подарувала цю квартиру своїй матері ОСОБА_10

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_6 просив суд визнати указаний договір дарування недійсним.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 2 лютого 2006 року позови ОСОБА_6 об'єднані в одне провадження.

У листопаді 2007 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя.

Зазначала, що 30 грудня 2000 року зареєструвала з відповідачем шлюб, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2004 року було розірвано.

За час перебування у шлюбі ними було набуто майно, яке вона просила суд поділити шляхом виділення їй автомобіля "Volkswagen Passat", холодильника, пральної машини, телевізора, відеокамери, відеомагнітофону, письмового столу, посуди, кухонної утворі та сервізу на шість персон, а ОСОБА_6 виділити автомобіль "Daewoo Lanos", меблеву стінку та кресло "Міністр", також стягнути з відповідача на її користь 7319 грн., отриманих ним від продажу 17 серпня 2002 року квартири.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 8 листопада 2007 року зазначені позови об'єднані в одне провадження.

14 квітня 2008 року ОСОБА_6 уточнив позов та зазначав, що з 1993 року проживав однією сім'єю з ОСОБА_7, а 30 грудня 2000 року між ними було зареєстровано шлюб. За час сумісного проживання ними за сумісні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_3, 221/1000 частини квартири АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2, яку відповідачка без його згоди подарувала своїй матері ОСОБА_10, а також два контейнери на торговому місці № НОМЕР_1 контейнерного комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – TOB) "Промтоварний ринок", які відповідачка без згоди позивача продала ОСОБА_13

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_6 просив суд виділити йому квартиру АДРЕСА_3 та 221/1000 частини квартир АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 також неодноразово уточнювала зустрічний позов та остаточно просила суд виділити ОСОБА_6 майно загальною вартістю 304170 грн., а їй – 222059 грн. 50 коп. та стягнути з відповідача на її користь 41055 грн. 50 коп. грошової компенсації.

Ухвалою Приморського районного суду Одеської області від 14 травня 2010 року зустрічний позов ОСОБА_7 залишено без розгляду з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Рішенням Приморського районного суду Одеської області від 14 травня 2010 року первісний позов задоволено: виділено ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 та 221/1000 частину квартири АДРЕСА_1.

Ухвалами Апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2010 року ухвалу та рішення місцевого суду залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права та порушення норм матеріального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення по суті справи.

Заперечуючи проти касаційної скарг, ОСОБА_6 вказує на те, що судові рішення, на його думку, є законними та обґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Залишаючи зустрічний позов ОСОБА_7 без розгляду та задовольняючи позов ОСОБА_6, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_7 без поважних причин не з'являється в судове засідання; на спірні правовідносини поширюється дія норм СК України (2947-14) та ЦК України (435-15) 2003 року; квартира АДРЕСА_3, 221/1000 частини квартири АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2, а також контейнери на торговому місці № НОМЕР_1 контейнерного комплексу TOB "Промтоварний ринок" є спільною сумісною власністю сторін, набуті під час сумісного проживання сторонами та перебування у шлюбі, тому мають бути враховані при поділі майна подружжя.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що з 1993 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживали однією сім'єю.

11 вересня 1998 року ОСОБА_7 придбала за договором купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_3.

Відповідно до договору № НОМЕР_1, укладеному 24 жовтня 2000 року між TOB "Промтоварний ринок" та ОСОБА_7, товариством було надано останній контейнерне місце № НОМЕР_1 для установки на контейнерного комплексу промринку 20+20-ти футових контейнерів.

30 грудня 2000 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб.

1 жовтня 2001 року ОСОБА_7 уклала з ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2.

Відповідно до договору дарування від 12 вересня 2002 року ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_7 прийняла у дар 221/1000 частини квартири АДРЕСА_1. При цьому ОСОБА_8 надала ОСОБА_7 розписку про те, що отримала від останньої 172250 грн. (32500 доларів США) у якості оплати за вказану квартиру.

18 вересня 2002 року ОСОБА_7 відчужила за договором дарування квартиру АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_10

Відповідно до змісту висновку судово-почеркознавчої експертизи від 26 червня 2006 року в заяві від 18 вересня 2002 року щодо наданням ОСОБА_6 згоди на відчуження цієї квартири підпис виконано не ОСОБА_6

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2004 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було розірвано.

1 липня 2004 року ОСОБА_7 уклала з ОСОБА_13 договір купівлі-продажу за яким відчужила спірні два 20-ти футові контейнери.

Встановивши зазначене, місцевий суд дійшов висновку про те, що квартира АДРЕСА_3 придбана ОСОБА_7 в період знаходження із ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відносинах, тому є їх спільною сумісною власністю.

Проте, нормами діючого на той час КпШС України (2006-07) не передбачалося виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 КпШС України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) ).

Місцевий суд при визначенні правового статусу цієї спірної квартири на зазначене уваги не звернув та не перевірив доводів ОСОБА_6 щодо участі у придбанні цієї квартири.

Крім того, залишились поза увагою місцевого суду заперечення ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_6 до 1994 року перебував у шлюбі з ОСОБА_22, а тому не міг проживати з нею однією сім'єю з 1993 року.

Встановивши, що фактично 12 вересня 2002 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було укладено не договір дарування, а договір купівлі-продажу 221/1000 частини квартири АДРЕСА_1, місцевий суд помилково керувався ст. 235 ЦК України 2003 року, оскільки цей Кодекс (435-15) набрав чинності з 1 січня 2004 року й відповідно до п. 4 його Прикінцевих та перехідних положень – застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Крім того, судом першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 213 і 214 ЦПК України, не було надано оцінку доводом ОСОБА_6 про те, що ця спірна квартира була придбана за рахунок коштів отриманих ним від членів Національного культурного об'єднання (далі – НКО) "Афганська община".

За змістом угоди від 1 вересня 2002 року члени НКО "Афганська община" передали ОСОБА_6 174000 грн. для придбання ним квартири АДРЕСА_1 (а.с. 113 т. 1).

Залишивши цю обставину поза увагою, суд першої інстанції без врахування вимог ч. 1 ст. 24 КЗпШС України дійшов передчасного висновку про віднесення цієї квартири до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Також, обґрунтовуючи висновок про порушення права подружжя ОСОБА_6 при відчуженні 18 вересня 2002 року відповідачкою без його згоди квартири АДРЕСА_2, місцевий суд помилково керувався ст.ст. 60 і 65 СК України, оскільки цей Кодекс (2947-14) набув чинності з 1 січня 2004 року та на спірні правовідносини не поширюється.

Визнаючи спірні контейнери спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_6 місцевий суд не встановив якими доказами підтверджується участь у їх придбанні ОСОБА_6, оскільки ще до укладення шлюбу між сторонами ОСОБА_7, діючи як їх власник, укладала із TOB "Промтоварний ринок" договір щодо їх розміщення.

Крім того, місцевим судом рішення щодо первісних вимог ОСОБА_6 про визнання договорів дарування від 12 вересня 2002 року та від 18 вересня 2002 року недійсними не ухвалювалось; після уточнення у квітні 2008 року ОСОБА_6 позову, питання щодо цих позовних вимог у процесуальному порядку не вирішувалось; після смерті ОСОБА_10 та зупинення провадження у справі ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 7 липня 2008 року, суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 203 і 208 ЦПК України в установленій процесуальним законом формі провадження у справі не відновив та питання залучення до участі у ній правонаступників ОСОБА_10 не вирішив.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, в редакції на час вирішення справи місцевим судом, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

З матеріалів справи вбачається, що судова повістка на 14 травня 2010 року, в установленому ст. 74 ЦПК України порядку вручена ОСОБА_7 не була, а тому не можна погодитися з висновком місцевого суду про її належне повідомлення про час та місце розгляду справи.

Отже, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 213 і 124 ЦПК України, не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, що підлягають застосуванню до них, не встановив обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, не надав їм належної оцінки, а також неправильно застосував норми процесуального права.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_7

Таким чином, допущені судами при вирішені цієї справи порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу та рішення Приморського районного суду Одеської області від 14 травня 2010 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.