Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим, приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство "Юстиція", ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", Кримська дирекція публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль", про визнання прилюдних торгів та свідоцтва про право власності недійсними, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2010 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати незаконними та недійсними прилюдні торги, проведені приватним підприємством "Спеціалізоване підприємство "Юстиція" з продажу одноповерхового нежилого приміщення магазину №123 "Меблі", розташованого за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на зазначений магазин, виданого приватним нотаріусом ОСОБА_7 та визнати зазначене нежиле приміщення спільною сумісною власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_6

Рішенням Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2010 року від 19 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

Так, скаржником зазначено, що внаслідок незаконних дій державних виконавців під час проведення прилюдних торгів були грубо порушені норми статті 41 Конституції України щодо непорушності права приватної власності, а також його повноваження власника приватного майна. Зокрема,

ОСОБА_4 посилається на недодержання державними виконавцями вимог ст. 379 ЦПК України щодо вирішення питання про визначення його частки у майні, яким він володіє спільно із дружиною ОСОБА_6

Однак такі висновки скаржника є хибними, оскільки статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені додаткові гарантії захисту прав власника. Відповідно до вказаної норми особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Із матеріалів справи вбачається, що ані ОСОБА_4, ані ОСОБА_6 будучи повідомленими про накладення арешту та передачу майна на реалізацію, у передбачені законом строки до суду із зазначеною заявою не звернулися.

Не знайшло свого підтвердження те, що ОСОБА_5 не є добросовісним набувачем, оскільки остання придбала спірне майно, ставши переможцем аукціону, у порядку виконання судового рішення, тому відповідно до ч.2 статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до вимог ч.3,4 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності та перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом. Після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку.

Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

На момент здійснення процедури накладання арешту та проведення прилюдних торгів єдиним власником спірного майна була зазначена

ОСОБА_6, тому набувач ОСОБА_5 не знала та не могла знати про претендування ОСОБА_4 на спірне майно.

ОСОБА_4 також вказує, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення помилково застосував норму ч.2 ст. 73 Сімейного кодексу України, згідно якої стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби, тому вважав, що факт укладання ОСОБА_6 кредитних договорів, на підставі яких у ОСОБА_6 виникли зобов'язання перед ВАТ "Ощадбанк" та ПАТ "Райффайзен банк Аваль" укладався в інтересах сім'ї і потребує підтвердження окремим судовим рішенням.

Однак ці доводи не ґрунтуються на вимогах закону, а відповідно до вимог ч.1 статті 212 ЦПК, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.