6-2835св10 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної унаслідок неналежного виконання договору зберігання - 16.02.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу позовом ОСОБА_3 до Луганської обласної ради Всеукраїнської спілки автомобілістів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою Луганської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на рішення Сєверодонецького міського суду Луганської області від 10 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 жовтня 2010 року,

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що унаслідок неналежного виконання договору зберігання йому спричинено матеріальну та моральну шкоду. Зазначав, що 11 червня 2008 року передав автомобіль на автостоянку № 8, що розташована по вул. Космонавтів, 2-Б в м. Сєверодонецьку Луганської області, яка є структурною одиницею Луганської обласної ради Всеукраїнської спілки автомобілістів. Указував, що 12 червня 2008 року йому стало відомо, що поривом вітру було зірвано шиферну покрівлю дахів навісів унаслідок чого, належному йому на праві власності автомобілю спричинено механічні ушкодження. Просив стягнути з відповідача 18 424 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 6 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Сєверодонецького міського суду Луганської області від 10 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 26 жовтня 2010 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Луганської обласної ради Всеукраїнської спілки автомобілістів на користь ОСОБА_3 15 422 грн. 76 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання судових витрат.

У касаційній скарзі Луганська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів просить скасувати ухвалені судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 11 червня 2008 року позивач передав належний йому на праві власності автомобіль на зберігання на охоронювану автостоянку № 8, розташовану по вул. Космонавтів, 2Б в м. Сєверодонецьк Луганської області; цього ж дня на території автостоянки автомобіль було пошкоджено уламками шиферу та дерев’янних брусків з даху навісу під яким знаходився автомобіль. Згідно експертного авто-товарознавчого дослідження розмір спричиненої матеріальної шкоди становить 18 424 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що на відповідача покладено обов’язок відшкодувати ОСОБА_3 матеріальну та моральну шкоду на підставі ст. 950 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

З висновками судів погодитись не можна, оскільки суди дійшли його без достатнього з’ясування характеру спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов’язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому (ч. 2 ст. 936 ЦК України).

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереробної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ч.ч. 1, 2 ст. 950 ЦК України).

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі – у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі – у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

З огляду на вищенаведені вимоги законодавства, відповідальність зберігача диференціюється залежно від того, яка особа виступає зберігачем – непрофесійний чи професійний зберігач, а розмір відповідальності зберігача відрізняється при оплатному і безоплатному зберіганні. Якщо зберігання здійснюється оплатно, зберігач відповідає за заподіяні збитки у повному обсязі відповідно до ст. 22 ЦК України.

У порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд не встановив та не зазначив у рішенні, на підставі яких доказів він дійшов висновку про здійснення відповідачем професійного зберігання, не обґрунтував в ухваленому рішенні розміру відповідальності зберігача у залежності від виду здійсненого зберігання, а зосередився лише на застосуванні аналогії закону, що у даному випадку є помилковим, оскільки у законодавчому порядку правовідносини сторін щодо розміру відповідальності врегульовано.

Крім того, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи відносяться витрати, пов’язані з проведенням судових експертиз. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на вищезазначені вимоги процесуального законодавства суди дійшли помилкового висновку щодо відсутності у ОСОБА_3 права на відшкодування вартості за проведене автотоварознавче дослідження.

Задовольняючи частково позов про відшкодування моральної шкоди суд стягнув на користь ОСОБА_3 1 тис. грн. не урахувавши при цьому роз’яснень, наданих в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) ( в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 (v_001700-09) ) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а саме, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, а також у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

З огляду на допущені порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права постановлені судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу Луганської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів задовольнити.

Рішенням Сєверодонецького міського суду Луганської області від 10 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.