Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.

суддів: Дем’яносова М.В., Ткачука О.С.,

Кузнєцова В.О., Штелик С.П., -

розглянувши в судовому засіданні справу позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2010 року,

У березні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_4 за договором позики у формі розписок отримала від нього грошові кошти у розмірі 70 тис. грн., які зобов'язалася повернути по першій вимозі. Указував, що 17 лютого 2010 року він направив ОСОБА_4 вимогу про повернення грошей у повному обсязі на протязі місяця з дня отримання вимоги. Станом на час звернення з позовом до суду, відповідачка не виконала прийнятого на себе зобов’язання по поверненню грошових коштів. Просив стягнути з ОСОБА_4 70 тис. грн. та судові витрати.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 70 тис. грн. Вирішено питання судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 належним чином виконала прийняте на себе зобов’язання шляхом повернення суми позики дружині позивача – ОСОБА_5

З висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов його із порушенням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 у борг 70 тис. грн., які зобов’язалася повернути позикодавцеві за першою вимогою; на підтвердження факту отримання грошей частинами ОСОБА_4 складено розписки – від 7 грудня 2007 року, 7 квітня 2008 року, 17 жовтня 2008 року та 13 грудня 2008 року; 17 лютого 2010 року ОСОБА_3 направив письмову вимогу ОСОБА_4 про повернення суми позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 Цивільного кодексу України, далі – ЦК України (435-15) ).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги (ст. 527 ЦК України).

Прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному розмірі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку (ч. ч. 1, 3 ст. 545 ЦК України).

У порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України апеляційний суд на вищезазначені вимоги законодавства уваги не звернув, а зосередився лише на правовій природі грошей як спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3, що у даному випадку не має правового значення для правильного вирішення справи.

Задовольняючи позов суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що повернення грошей ОСОБА_5, яка не є стороною договору позики, не є належним виконанням боргового зобов’язання, а наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про існування не виконаного зобов’язання тощо. При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України.

Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки цього суду, не встановив та не зазначив у рішенні в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено, при ухваленні рішення узяв до уваги ті ж факти й обставини, що установлені судом першої інстанції, при цьому не спростував їх, а дав їм власну оцінку.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ч. 1 ст. 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2010 року скасувати, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.