Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем"яносова М.В., Кузнєцова В.О.,

Ткачука О.С., Штелик С.П.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 за касаційною скаргою ПАТ "Піреус Банк МКБ" на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від

09 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від

01 січня 2010 року, -

У вересні 2010 року позивач звернувся до суду із позовом до ВАТ "Піреус Банк МКБ" посилаючись на те, що з 15 жовтня 2007 року по 14 липня 2009 року він займав посаду директора Кременчуцької філії ВАТ "Піреус Банк МКБ", з якої був звільнений 14 липня 2009 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, зобов"язати відповідача прийняти його на посаду начальника відділення № 16 Кременчуцького відділення ПАТ "Піреус Банк МКБ" та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від

09 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2010 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано бездіяльність відкритого акціонерного товариства "Піреус банк МКБ" відносно ОСОБА_4 з приводу його звільнення з посади директора Кременчуцької філії ВАТ "Піреус Банк МКБ" протиправною.

Зобов"язано Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" вчинити дії для прийняття ОСОБА_4 на роботу, а саме: запропонувати посаду директора відділення № 16 Департаменту Філійної мережі.

Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 153554,04 грн.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Піреус Банк МКБ" порушує питання про скасування ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2010 року та рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 вересня 2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Просить суд ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв"язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_4 відповідно до наказу № 28 від 15 жовтня 2007 року був прийнятий на роботу на посаду директора Кременчуцької філії ВАТ "Піреус Банк МКБ".

Згідно наказу №381к від 14 липня 2009 року позивач звільнений з посади директора в зв'язку зі скороченням штату на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 15 липня 2009 року.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при звільненні позивача ОСОБА_4 з посади директора Кременчуцької філії банку на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України мало місце порушення його трудових прав, оскільки відповідач не запропонував йому іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а саме: посаду начальника відділення № 16 в місті Кременчуці, яка станом на 09 липня 2009 року була вакантною.

Однак, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та зобов"язуючи відповідача прийняти позивача на посаду директора відділення № 16 ВАТ "Піреус Банк МКБ" в м. Кременчуці, суд допустив помилку в застосуванні норм матеріального права, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.

Крім того, звертаючись до суду 13.07.2010 року ОСОБА_4 зазначав, що в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України при звільненні йому не була запропонована інша посада, а саме: посада начальника відділення № 16 ВАТ "Піреус Банк МКБ", яка з 09 липня 2009 року була вакантною, та просив зобов"язати відповідача прийняти його на зазначену посаду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що позивачем не пропущено, визначений ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Однак, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) встановлені статтями 228, 233 строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов"язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк, поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

З матеріалів справи вбачається, що про порушення його трудових прав, а саме про існування станом на 09 липня 2009 року вакантної посади начальника відділення № 16 ВАТ"Піреус Банк МКБ" в місті Кременчуці, яка не була запропонована позивачу, ОСОБА_4 було відомо 09 липня 2009 року, що підтверджується ксерокопією його листа до в.о. голови правління ВАТ "Піреус Банк МКБ" ( а.с. 12), однак до суду з вимогою про зобов"язання прийняти його на дану посаду позивач звернувся лише 12 липня 2010 року, тобто через рік.

Колегія суддів вважає, що посилання позивача на ту обставину, що він протягом року не звертався до суду за захистом свого порушеного права, оскільки мав надію на поворотне прийняття його на роботу, не може бути визнано поважною причиною пропуску строку.

За таких обставин, позивачу слід відмовити в задоволенні позовних вимог у зв"язку з пропуском строку звернення до суду, визначеного ст. 233 КЗпП України.

Апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України допущених судом першої інстанції помилок не виправив та залишив рішення без змін.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню.

Зважаючи на те, що у справі не потрібно збирати або додатково перевіряти докази, і що суд повно встановив її обставини, але допустив помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 40, 49-2, 233, 235 КЗпП України, ст.ст. 336, 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" задовольнити.

рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 01 січня 2010 року скасувати.

По справі ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позову.

рішення оскарженню не підлягає.