Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного підприємства "Завод фруктово-мінеральних вод "Айдар" про скасування наказу про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України, зміну дати та підстави звільнення, зобов`язання внести запис про звільнення у трудову книжку та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 29 вересня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона працювала в приватному підприємстві "Завод фруктово-мінеральних вод "Айдар" на посаді помічника майстра цеху розливу води. Зазначає, що 13 листопада 2008 року нею було подано заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 26 листопада 2008 року.

З 24 листопада 2008 року до 10 грудня 2008 року знаходилася на лікарняному. 10 грудня 2008 року позивачка звернулась до відповідача з проханням видати трудову книжку та розрахунок. Розрахунок отримала 12 грудня 2008 року, а у видачі трудової книжки було відмовлено у зв`язку з відсутністю компетентного працівника відділу кадрів. Крім того, позивачці було запропоновано написати нову заяву про звільнення, оскільки заява від 13 листопада 2008 року загублена.

Наказом від 11 лютого 2009 року № 4-к ОСОБА_6 звільнена з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (за прогули). Одна трудова книжка була вручена синові 13 лютого 2009 року, а інша трудова книжка, яку позивачка ніколи не бачила, надіслана їй 25 березня 2009 року.

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 16 лютого 2010 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_6 строк звернення до суду.

Скасовано наказ № 4-к від 11 лютого 2009 року про звільнення за прогули за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Змінено дату і підставу звільнення: дату з 11 лютого 2009 року на

11 грудня 2008 року; підставу звільнення – з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України

(за прогули) на ст. 38 КЗпП України

(за власним бажанням).

Зобов’язано відповідача належним чином оформити трудову книжку ОСОБА_6 серії НОМЕР_1 видану 5 серпня 1981 року шляхом внесення в неї запису про звільнення за ст. 38 КЗпП України – за власним бажанням з 11 грудня 2008 року.

Стягнуто з відповідача на користь позивачки 1 500 гривень на відшкодування моральної шкоди та на користь держави 8 гривень 50 копійок судового збору.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 29 вересня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваного судового рішення і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні підстави для зміни формулювання причин звільнення у зв`язку з тим, що позивачкою не заявлено вимоги про поновлення на роботі та не надано доказів того, що вимоги про зміну формулювання причин звільнення заявлені за відсутності підстав для поновлення на роботі.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, 30 червня 2007 року ОСОБА_6 була прийнята на роботу в ПП "Завод фруктово-мінеральних вод "Айдар" на посаду помічника майстра цеху розливу води, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_2 (а.с. 6).

Згідно з наказам № 4-к від 11 лютого 2009 року позивачку було звільнено за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (за прогули) (а.с. 127).

Відповідно до ст. 214 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Крім того, згідно із ч.4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що 11 лютого 2009 року відповідач телеграмою попередив ОСОБА_6 про те, що вона буде звільнена з роботи за прогули у випадку невиходу на роботу (а.с. 15, 157 та 179).

Не зважаючи на попередження наказом № 4-к ОСОБА_6 було звільнено за прогули в цей же день 11 лютого 2009 року.

Із наказу не вбачається, який саме час відповідач вважає прогулами.

Також з матеріалів справи не вбачається, що відповідач виконав вимоги щодо процедури звільнення з ініціативи власника, а саме: не відібрав пояснення, чому позивачка була відсутня на роботі; з наказом про звільнення не ознайомив.

13 лютого 2009 року працівники підприємства привезли позивачці трудову книжку серія НОМЕР_3, видану 5 серпня 1981 року, із записом про прийом на роботу з 19 липня 2007 року, але без запису про звільнення з роботи, яка була вручена синові.

25 березня 2009 року відповідачем надіслано ОСОБА_6 поштою іншу трудову книжку серії НОМЕР_2, видану 31 липня 2007 року, із записом про прийняття на роботу з 30 липня 2007 року та звільнення з 11 лютого 2009 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 6).

Однак, суди обох інстанцій належним чином не перевірили чи ознайомлена позивачка із наказом про звільнення від 11 лютого 2009 року № 4-к, чи дотримана процедура звільнення працівника та не з`ясували, яким чином відповідач видав дві трудові книжки з різними записами та датами прийняття на роботу.

Крім того, письмові докази про подання ОСОБА_6 заяви про звільнення та неодноразові звернення до відповідача з проханням видати трудову книжку, які, як стверджує позивачка, були надані нею суду, в матеріалах справи відсутні.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції .

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Новопсковського районного суду Луганської області

від 16 лютого 2010 року та рішення апеляційного суду Луганської області

від 29 вересня 2010 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.