Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Маляренка А.В., Матвєєвої О.А.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору дарування та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 27 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2012 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору дарування та відшкодування моральної шкоди.

Вимоги позову ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що укладений з відповідачами 30 листопада 2002 року договір дарування вважала договором довічного утримання та з 2009 року ОСОБА_2 почала створювати для неї неможливі умови проживання. Крім того, відповідач завдала позивачеві легкі тілесні ушкодження і за даним фактом було порушено кримінальну справу. Постановою Богодухівського районного суду Харківської області від 08 листопада 2011 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі Закону України «Про амністію».

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 27 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, 30 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1. /а. с. 5-6/

Пред'являючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вважала, що зазначений договір підлягає розірванню, оскільки відповідачем щодо неї вчинено злочин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що положення ч. 1 ст. 727 ЦК України у редакції 2004 року, на які посилалася позивач, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин як до таких, що виникли у листопаді 2002 року, тобто до набрання ними чинності та регулюються нормами ЦК України у редакції 1963 (1540-06) року.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 статті 727 ЦК України встановлено, що дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

Відповідно до ч. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України (435-15) , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Матеріали справи містять підтвердження факту завдання ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень, тобто вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за яким останню було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі акта про амністію та закрито кримінальну справу. /а. с. 4/

Підстави звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, таким чином, є нереабілітуючими.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції на порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України зазначені положення закону не врахував, фактичні обставини справи повно та всебічно не з'ясував, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, що призвело до необґрунтованого висновку про те, що до правовідносин сторін норми ч. 1 ст. 727 ЦК України у редакції 2004 року не застосовуються, чим позбавлено позивача можливості на захист її прав та інтересів.

Переглядаючи рішення в апеляційному порядку, апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення уваги не звернув та їх не усунув.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин справа в силу ст. 338 ЦПК України підлягає направленню на новий судовий розгляд для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, відповідних норм матеріального права, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 27 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 липня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.