1490/4864/12 Про стягнення збитків та грошових коштів в порядку регресу, завданих ДТП - 05.12.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2010 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення збитків та грошових коштів в порядку регресу, -

18 січня 2010 року ОСОБА_3 пред'явив до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

Йому на праві власності належав сідловий тягач марки «Renault Magnum» АЕ 390, 1999 року випуску державний номер НОМЕР_1 та напівпричеп-платформа до нього марки «Trailor S 383EL», 1989 року випуску державний номер НОМЕР_3 (а.с. 8).

05 серпня 2007 року водій ОСОБА_4, експлуатуючи вказаний автомобіль, не впорався з його управлінням, внаслідок чого допустив виїзд на зустрічну смугу руху де зіткнувся з зустрічними автомобілями.

В результаті дорожньо-транспортної події було завдано шкоди життю, здоров'ю та майну 17 осіб.

Вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 14 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 лютого 2009 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєні злочину передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на протязі 3 років.

Цим же вироком з ОСОБА_3 на користь цивільних позивачів на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди стягнуто 1 076 775 гривень 50 копійок, частину з яких було відшкодовано з виручених від продажу за 90 500 гривень належного йому транспортного засобу.

Посилаючись, що відшкодував збитки за їх заподіювача, просив стягнути з відповідача на його користь вартість автомобіля, виходячи з ціни його продажу.

Крім того, просив стягнути з відповідачів на його користь 42 000 гривень упущеної вигоди, які не отримав у вигляді орендної плати від ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко», з яким в літку 2007 року вже домовився про передачу сідлового тягача в оренду тому з щомісячною орендною платою у 3 000. Через дорожньо-транспортну пригоду та знаходженням з 05 серпня 2007 року по 18 листопада 2009 року вказаного автомобіля на штрафному майданчику, він не зміг укласти договір оренди у зв'язку з чим зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди.

Посилаючись на викладене та на те, що особа яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування та,що поручитель несе солідарну відповідальність з особою, за яку поручився, просив стягнути з відповідачів в порядку регресу 90 500 гривень реальних збитків та 42 000 гривень упущеної вигоди, а також розподілити судові витрати по справі.

рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, реальні збитки та упущена вигода у відшкодованому позивачем розмірі, а також судові витрати стягнуто з ОСОБА_4 В решті позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_4 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Скаргу обґрунтовує невідповідністю висновків суду обставинам справи, та порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до винесення судом незаконного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4, як особа, яка винна у вчиненні ДТП і заподіяла матеріальну шкоду третім особам, повинен був їм її відшкодувати. Частину таких збитків за нього відшкодував позивач, а тому перший, в порядку регресу, зобов'язаний такі витрати позивачу відшкодувати у повному обсязі, а також відшкодувати упущену тим вигоду, яка полягала у вимушеному простої автомобіля з вини відповідача і неможливості через це укласти договір оренди.

У повній мірі з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до положень ч.1 ст.1191 ЦК особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пунктом 2 ч.2 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якщо її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1187 ЦК та п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року (v0006700-92) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 на праві власності належали вантажний сідловий тягач -Е, марки RENAULT, модель MAGNUM AE 390, реєстраційний номер НОМЕР_1, 1999 року випуску та напівпричіп платформа -Е, марки NRAILOR, модель S383EL, реєстраційний номер НОМЕР_3, 1989 року випуску (а.с. 8-9).

05 серпня 2007 року близько 16 год. 10 хв. водій ОСОБА_4 керуючи технічно справним вказаним автомобілем з напівпричепом-платформа, рухаючись по автодорозі Львів-Кіровоград-Знамянка в районі 389 км. не врахував габаритів автомобіля і вантажу, а також стану дорожнього покриття, не вірно обрав безпечну швидкість, внаслідок чого не зміг безпечно керувати транспортним засобом допустив виїзд ним керованого автомобіля на зустрічну смугу руху, після чого не вжив всіх заходів до зупинки транспортного засобу, а здійснив різкий маневр вправо, чим допустив виїзд напівпричепу на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з

зустрічними автомобілями: «Део-Матіс» державний номер НОМЕР_6 та «Вольсваген ЛТ 28» державний номер НОМЕР_5.

Вказані обставини підтверджені ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 лютого 2009 року про залишення без змін вироку Вінницького районного суду Вінницької області від 14 листопада 2008 року, яким ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні вказаної ДТП і притягнуто до кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 286 КК України.

Крім того, вказаними судовими рішеннями встановлено відповідальність ОСОБА_3, як власника джерела підвищеної небезпеки та з нього стягнуто на користь потерпілих та цивільних позивачів матеріальні збитки та моральна шкода.

Автомобіль марки RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп платформа -Е, марки NRAILOR, реєстраційний номер НОМЕР_3 підлягали реалізації у встановленому законом порядку в рахунок погашення присуджених до стягнення на користь потерпілих, цивільних позивачів сум матеріальної та моральної шкоди і судових витрат. (а.с. 2-7)

18 листопада 2009 року відбувся аукціон з реалізації арештованого рухомого майна, вказаного автомобіля та напівпричепу. Відповідно до протоколу про проведення аукціону з реалізації арештованого рухомого майна від 18 листопада 2009 року за № 07073/09-01 та акту про проведення аукціону з реалізації арештованого майна боржника від 23 листопада 2009 року, майно яке належало ОСОБА_3 реалізовано за 90 500 гривень. (а.с 11-12).

На час вчинення ДТП вантажний сідловий тягач -Е, марки RENAULT та напівпричіп платформа -Е, марки NRAILOR знаходились в оренді ТОВ «Веста-Альянс», а ОСОБА_4 керував вказаними транспортними засобами на підставі подорожнього листа виданого йому ТОВ «Веста-Альянс».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент звернення позивача з позовом до суду діяльність ТОВ «Веста-Альянс», відповідно до витягу з єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, було припинено з 16 вересня 2009 року. Про, що відповідач та його представник в судовому засідання не заперечували.

Тому суд правильно вирішив, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 90 500 гривень в порядку регресу.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині не вбачається.

При вирішенні питання про стягнення упущеної вигоди судом першої інстанції не в повній мірі дотримано вимог цивільно-процесуального закону, зокрема, ст. ст. 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі " (v0014700-09) .

Згідно них, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення упущеної вигоди в порядку регресу задоволенню не підлягали оскільки не є регресними.

Крім того, за змістом ст. 22 ЦК України упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Заявляючи позов про стягнення упущеної вигоди, ОСОБА_3 посилався на те, що у зв'язку з ДТП та знаходженням автомобіля на штраф майданчику з моменту вчинення ДТП до часу фактичного продажу автомобіля, а саме з 05 серпня 2007 року по 18 листопада 2009 року, він не міг укласти договір оренди у зв'язку з чим зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди, яка склала 42 000 гривні.

При розрахунку упущеної вигоди, яка починається з 01 вересня 2008 року по 01 жовтня 2009 року, позивач виходив із запропонованої ЗАТ БФ «Житлобут-Ніко» щомісячної орендної плату у розмірі 3 000 гривень. Тому за 14 місяців виникла упущена вигода, яка дорівнює 42 000 гривням.

Задовольняючи позов у цій частині, суд поклав в основу рішення лист ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» про зацікавленість в укладенні договору оренди на техніку позивача з умовами орендної плати за місяць, яка не буде перевищувати 3 000 гривень та згоду позивача на можливість укладення такого договору (а.с 13-14).

Відповідно до вимог ст. 58 ЦПК України вказані докази не є достатньо обґрунтованими в частині належності їх на підтвердження укладення такого договору та розміру упущеної вигоди.

Звернення позивача до ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» від 23 липня 2007 року (а.с. 14) свідчить про те, що він, надаючи згоду на укладення договору оренди вказаного автомобіля, мав лише намір про його реальне укладення після припинення договору оренди вказаного автомобіля з ТОВ «Веста-Альянс» тобто після 15 серпня 2007 року.

Як убачається із відповіді на вказане звернення ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» висловило лише свою зацікавленість в укладенні запропонованого позивачем договору оренди в майбутньому ( а.с. 13).

З матеріалів справи вбачається, що вказаний автомобіль з моменту вчинення ДТП (05 серпня 2007 року) до дня його реалізації з аукціону 23 листопада 2009 року (а.с.12) постійно знаходився під арештом, що не заперечував і сам позивач.

Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що вказані обставини унеможливлювали реальне укладення договору оренди між позивачем і ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» вказаного автомобіля.

Будь-яких інших доказів на підтвердження реального одержання за звичайних обставин доходів (упущеної вигоди) позивачем суду не надано.

За таких обставин оскаржуване рішення в цій частині підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в позові в частині вирішення вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 відшкодування упущеної вигоди та розподілу у зв'язку з цим судових витрат (ст. 88 ЦПК України).

При подачі позову до суду позивачем не було сплачено судові витрати, тому вони підлягають стягненню зі сторін на користь держави пропорційно до задоволеної частини вимог та повернення судових витрат відповідачу, за апеляційну скаргу, за рахунок позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог щодо стягнення грошових коштів а порядок регресу: з позивача на користь держави 458 гривень 40 копійок судових витрат, з яких 420 гривень судового збору та 38 гривень 40 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, та на користь відповідача 452 гривні 50 копійок судового збору. З відповідача на користь держави 986 гривень 60 копійок, з яких 905 гривень судового збору та 81 гривня 60 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Доводи апелянта в іншій частині рішення висновків суду не спростовують.

Вимоги щодо відмови у вимогах до ОСОБА_6 особою, яка подала апеляційну скаргу, не оскаржувались, а тому колегією суддів не переглядались.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволити частково.

рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2010 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 відшкодування упущеної вигоди та розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовної вимоги до ОСОБА_4 про стягнення 42 000 гривень на відшкодування упущеної вигоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 458 гривень 40 копійок і на користь ОСОБА_4 452 гривні 50 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 986 гривень 60 копійок судового збору.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

рішення набирає чинності з дня його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.