Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., КУШТАНА Б.П.

при секретарі СОЧЦІ І.І.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про поновлення на роботі, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «Надра» на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 9 липня 2012 р., -

ОСОБА_1 03.05.2012 р. звернувся до суду із зазначеним позовом до ПАТ КБ «Надра» і мотивував його таким. Позивач працював на посаді директора відділення Ужгородського регіонального управління банку. 11.04.2012 р. відповідач отримав заяву позивача від 04.04.2012 р. про звільнення за власним бажанням. 04.04.2012 р. на підставі виданого цього дня наказу за № 146-п позивача звільнено з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), про що зроблено запис у трудовій книжці від 04.02.2012 р. за № 39, трудову книжку позивач отримав 23.04.2012 р., копію наказу про звільнення - не отримав. Як випливає з наведеного, дата запису у трудовій книжці «04.02.2012 р.» не відповідає дійсності. Крім того, з 03.04.2012 р. по 20.04.2012 р. позивач хворів, йому був виданий листок непрацездатності, який відповідачу був наданий 23.04.2012 р. Позивач після хвороби продовжив роботу в межах двотижневого строку, визначеного законом, та не вимагав припинення трудового договору за раніше поданою заявою. Однак, відповідач не дав йому можливості відпрацювати два тижні, як того вимагає ст. 38 ч. 2 КЗпП України, відповідно до якої якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Відповідач не вправі був звільняти позивача до спливу двотижневого строку з дня подачі заяви, позивач такого не просив, тому його право на відкликання заяви протягом цього строку було порушене. Таким чином, звільнення проведено із порушенням закону, з позивачем не проведено розрахунок, у т.ч., встановленим порядком у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, чим порушені і вимоги ст.ст. 47, 116 КЗпП України. Позивач просив поновити його на посаді директора відділення Ужгородського регіонального управління ПАТ КБ «Надра» з моменту звільнення, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, зобов'язати банк внести до трудової книжки запис про скасування наказу про звільнення та про поновлення на роботі та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за один місяць.

рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 09.07.2012 р. позов задоволено: поновлено ОСОБА_1 на посаді директора відділення Ужгородське регіональне управління ПАТ КБ «Надра» з 04.04.2012 р., стягнуто з ПАТ КБ «Надра» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.04.2012 р. по 08.07.2012 р. включно в розмірі 31727,27 грн., зобов'язано відповідача внести до трудової книжки позивача запис про скасування наказу про звільнення та про поновлення його на роботі, допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, стягнуто з відповідача 424,57 грн. судового збору в дохід держави.

ПАТ КБ «Надра» порушує в апеляції питання про скасування рішення суду та відмову в позові. Апелянт вважає, що звільнення було проведено законно, на підставі заяви позивача, якої той не відкликав. Невірна дата запису у трудовій книжці є опискою, яка не перешкоджала позивачу у працевлаштуванні. Крім того, суд розглянув справу за відсутності копії наказу про звільнення та документів щодо розміру заробітної плати позивача, тому рішення є необґрунтованим.

У письмових запереченнях на апеляцію позивач вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача Дурдинець Р.Ю., яка апеляцію підтримала, позивача ОСОБА_1, який апеляцію не визнав, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Встановлено, що ОСОБА_1 17.12.2010 р. наказом по банку від 17.12.2010 р. № 638-п був прийнятий на посаду виконувача обов'язків директора філії ВАТ КБ «Надра» Ужгородське регіональне управління з 20.12.2010 р. із строком випробування до 20.03.2011 р. (а.с. 73). Позивач 04.04.2012 р. подав на ім'я голови правління банку заяву про звільнення з посади директора відділення Ужгородського регіонального управління банку за власним бажанням із проханням провести розрахунок та надіслати поштою трудову книжку та наказ про звільнення (а.с. 4). З відмітки на заяві та з пояснень представника банку в судовому засіданні випливає, що цього ж дня (04.04.2012 р.) заява електронною поштою була надіслана до головного офісу банку для вирішення. Поряд із цим, поштою оригінал заяви позивач направив роботодавцю 04.04.2012 р., отриманий він був відповідачем 11.04.2012 р. (а.с. 5). З листка непрацездатності, виданого 03.04.2012 р. (а.с. 7), інших матеріалів справи вбачається, що у період з 03.04. по 20.04.2012 р. позивач хворів і мав стати до роботи 21.04.2012 р., однак, при п'ятиденному робочому тижні (а.с. 45) цей день припадав на суботу, тому фактично позивач вийшов на роботу 23.04.2012 р. Наказом від 04.04.2012 р. № 146-п ОСОБА_1 було звільнено з посади директора філії ПАТ КБ «Надра» Ужгородське регіональне управління з 04.04.2012 р. за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 74). Сторонами визнано, що трудову книжку позивач отримав 23.04.2012 р.

У трудовій книжці позивача про роботу в банку зроблено, окрім запису № 37 від 20.12.2010 р. про прийняття на роботу, запис № 38 від 04.02.2011 р. про зміну найменування банку з відкритого на публічне акціонерне товариство та запис № 39 від 04.02.2012 р. про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 6). Наказу про призначення позивача на посаду директора філії у справі немає, однак, як випливає з обставин справи, позивач витримав випробування і фактично працював на посаді (ст.ст. 26- 28 КЗпП України), за роботу на якій позивачу здійснювалася оплата праці, саме з цієї посади він був звільнений, що визнано сторонами.

Довідкою банку від 15.11.2012 р. № 4597 стверджується, що заробітна плата позивача за два повні відпрацьовані місяці до звільнення становила у лютому і березні 2012 р. по 10063,31, середньоденний заробіток склав 479,21 грн. (а.с. 75). Як випливає з розрахункових документів, поданих відповідачем із апеляційною скаргою (а.с. 47, 48), а також додатково наданих апеляційному суду, компенсація за невикористану відпустку в сумі 7469,88 грн. була нарахована та з відповідними утриманнями була виплачена 13.04.2012 р., оплата тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства в сумі 901,28 грн. була нарахована і за вирахуванням утримань була виплачена 31.05.2012 р., а оплата тимчасової непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в сумі 4277,88 грн. була нарахована і за вирахуванням утримань була виплачена 13.06.2012 р., усього оплата тимчасової непрацездатності була здійснена у сумі 5179,16 грн. Отримання цих коштів позивач визнав у апеляційному суді. За відпрацьовані у квітні 2012 р. робочі дні до видачі листка непрацездатності оплата була позивачу проведена, щодо неї позивач вимог не заявляв.

рішення про звільнення працівника має бути законним, обґрунтованим, обов'язок дотримання процедури звільнення лежить на роботодавцеві. Кожен має право на судовий захист від незаконного звільнення (ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст.ст. 5-1, Глава XV КЗпП України (322-08) ). У частині задоволення вимоги про поновлення позивача на роботі суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин ці положення закону, а також норми ст. 38 КЗпП України, оскільки працівник, який попередив роботодавця про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в такому разі не проводиться, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У справі немає доказів запрошення на місце ОСОБА_1 у порядку переведення працівника з іншого підприємства, установи, організації (ст. 24 ч. 5 КЗпП України), позаяк покладення наказом від 04.04.2012 р. № 143-п на начальника Адміністративного управління філії ПАТ КБ «Надра» Львівське регіональне управління ОСОБА_3 із 06.04.2012 р. виконання обов'язків директора відділення ПАТ КБ «Надра» Ужгородське регіональне управління не є таким переведенням і в контексті спору правового значення не має. Зважаючи на те, що звільнення роботодавцем було проведено у день складення працівником заяви та доведення її до відому адміністрації, не мають значення і доводи позивача про більш пізнє отримання відповідачем заяви про звільнення та доводи відповідача про буцімто правомірність звільнення через те, що позивач не відкликав свою заяву протягом двох тижнів з дня її складення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення трудових прав позивача, незаконність його звільнення та необхідність поновлення на роботі. У цій частині доводи апеляції законності рішення суду не спростовують, тому на підставі ст. 308 ЦПК України таке рішення суду слід залишити без змін.

У частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

За змістом КЗпП України (322-08) (ст.ст. 47, 116), Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» ( Закон № 2240-III (2240-14) , ст. 4, ст. 27 ч. 2 п. 3, ст. 29 ч. 1 п. 3, ст. 34 ч. 1 п. 1, ст. 35 ч. 1 п. 1, ч. 2, ст. 50 ч. 1, ст. 51 ч. 1), розрахунок повинен бути проведений із працівником у день звільнення за усіма коштами, виплатами, що йому на цей день належать, включно із оплатою тимчасової непрацездатності. Роботодавець не виконав вимоги закону, оскільки у день звільнення розрахунок у зв'язку із таким не провів, про нараховані кошти працівника письмово не повідомив. Понад те, прийнявши рішення про звільнення до спливу двотижневого строку з дня, принаймні, складення заяви про звільнення, роботодавець у подальшому нарахував та виплатив кошти за період тимчасової непрацездатності працівника, про звільнення якого вже був виданий наказ. У будь-якому разі, кошти нараховані та виплачені частинами протягом тривалого часу після звільнення працівника. Дії роботодавця щодо оплати позивачу тимчасової непрацездатності представник пояснити суду не зміг.

На час розгляду позову судом першої інстанції у справі не було документів щодо заробітної плати позивача, здійснення йому виплат після звільнення. Стягуючи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд керувався визнанням представником відповідача розміру посадового окладу позивача у 10000,00 грн. на місяць і не перевіряв та не враховував оплату тимчасової непрацездатності позивача, тоді як належними і допустимими доказами щодо таких фактів і обставин є лише відповідні документи (ст.ст. 57- 59, 64 ЦПК України). Тобто, рішення про стягнення на користь позивача 31727,27 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу ґрунтується на припущеннях, на яких доказування ґрунтуватися не може (ст. 60 ч. 4 ЦПК України). Стягнувши кошти в такому розмірі, суд допустив повторне стягнення з відповідача коштів у частині, що дорівнює здійсненій позивачу оплаті періоду тимчасової непрацездатності (5179,16 грн.), що суперечить ст. 1, ст. 20 ч. 1 п. 1 та іншим нормам Закону № 2240-III (2240-14) , положенням КЗпП України (322-08) (ст.ст. 94, 255), Закону України «Про оплату праці» (108/95-ВР) (ст.ст. 1, 2) щодо оплати праці та компенсації втрати заробітної плати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Для одержання цих коштів позивач не має правових підстав, а відповідач не має обов'язку здійснювати позивачу фактично подвійну оплату за період тимчасової непрацездатності.

Доводи апеляції щодо необґрунтованості рішення суду в частині визначення належного до стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заслуговують на увагу, тому на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України рішення у цій частині слід змінити. За 51 робочий день у період з 23.04.2012 р. по день ухвалення рішення судом першої інстанції (09.07.2012 р.) середній заробіток за час вимушеного прогулу належить стягнути в розмірі 24439,71 грн. (479,21 грн. х 51 день = 24439,71 грн.).

Керуючись ст. 307 ч. 1 п.п. 1, 3, ст. 308, ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» задовольнити частково, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 9 липня 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра» про поновлення на роботі у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, стягнути з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2012 р. по 09.07.2012 р. у розмірі 24439,71 грн. (двадцять чотири тисячі чотириста тридцять дев'ять гривень 71 коп.). Сума стягнутого середнього заробітку нарахована без утримання податків та інших обов'язкових платежів.

У решті рішення суду залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.