Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.

суддів: Журавель В.І., Завгородньої І.М.,

Леванчука А.О., Ситнік О.М.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 10 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 28 серпня 2012 року

У березні 2012 року публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Посилалися на те, що 26 квітня 2005 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (з 21 травня 2009 року правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") та ОСОБА_3 укладений договір про іпотечний кредит № 23-і, за яким відповідачу наданий кредит в сумі 35 тис. грн під 22 % річних з кінцевим терміном повернення до 25 квітня 2008 року. Кредит отримано відповідачем 26 квітня 2005 року, що підтверджується заявкою на одержання кредиту від 26 квітня 2005 року.

Відповідач не виконував вчасно умови договору щодо сплати іпотечного кредиту та відсотків, не виконував умови договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами, внаслідок чого утворилася заборгованість в загальній сумі 44 528,99 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості та судових витрат у справі.

Заочним рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 10 травня 2012 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість за договором про іпотечний кредит від 26 квітня 2005 року в загальній сумі 44 528 грн 99 коп станом на 23 лютого 2012 року та судові витрати в сумі 445 грн 29 коп.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 28 серпня 2012 року заочне рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 10 травня 2012 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та просить направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 не виконав умови договору про іпотечний кредит № 23-і, що є порушенням ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 1049 ЦК України.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, тому що суди дійшли до них з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Із матеріалів справи вбачається, що 26 квітня 2005 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (з 21 травня 2009 року правонаступником якого є ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") та відповідачем ОСОБА_3 укладений договір про іпотечний кредит № 23-і, за яким відповідачу був наданий кредит в сумі 35 тис. грн під 22 % річних з кінцевим терміном повернення до 25 квітня 2008 року.

Кредит було отримано відповідачем 26 квітня 2005 року, що підтверджується заявкою на одержання кредиту від 26 квітня 2005 року, внаслідок чого між сторонами виникли відносини кредитного договору, передбачені ст. 1054 Цивільного Кодексу України.

Однак позичальником були порушені умови договору про іпотечний кредит. І з розрахунку заборгованості за договором вбачається, що за період з 29 березня 2008 року по 23 лютого 2012 року заборгованість за кредитом становить 13 687,88 грн, відсотки за користування кредитом - 12 684,39 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту 5967,66 грн, пеня за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом 726.16 грн, сума інфляції за час прострочення платежу по кредиту 6606,83 грн, сума інфляції за час прострочення платежу за відсотками 2127,67 грн, сума 3 % річних за простроченим кредитом 1965,08 грн, сума 3 % річних за прострочені відсоткі 763,32 грн, а всього 44 528,99 грн.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, позивач просив стягнути пеню за період з 10 квітня 2008 року, що більше одного року.

Суди в своїх судових рішеннях на порушення вимог ст. ст. 214, 315 ЦПК України взагалі такий розрахунок не перевірили і доводів про належність розрахунку не навели.

Крім того, незалежно від подання заяви про застосування позовної давності (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України) хоча така заява й була зроблена, вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України про строк позовної давності є обов'язковим для суду, нарахування пені не може перевищувати одного року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на викладене належної уваги не звернув, не врахував змісту ч. 2 ст. 258 ЦК України, у порушення вимог ст. ст. 212 214 ЦПК України (1618-15) не встановив обставини, що мають значення для справи, дійсні права й обов'язки сторін, які випливають з кредитного договору, не встановив та не навів у рішенні розрахунку розміру заборгованості, яка підлягає стягненню у межах встановленого строку позовної давності.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися в силі й підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 10 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 28 серпня 2012 року скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.