Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів Бухтіярової І.О. (суддя-доповідач), Веденяпіна О.А., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Б. Разом"

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014

у справі № 813/78/14 (5348/14/876)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Б. Разом" (далі - позивач, ТОВ "Р.Б. Разом")

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Франківському районі м. Львова)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ТОВ "Р.Б. Разом" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Франківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.12.2013 № 0000992210 та № 0001002210.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2014 позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 постанову скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2014 року. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Р.Б. Разом" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 07.04.2011 по 31.12.2012, результати якої оформлено актом від 09.12.2013 № 389/2210/37655868, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог, зокрема: п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 508 184,00 гривні; п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України, пп. 4.6.4 п. 4.6 Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.11.2011 № 1492 (z1490-11) , що призвело до завищення товариством від'ємного значення, яке включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по податку на додану вартість за грудень 2012 року в сумі 44 874,00 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.12.2013: № 0000992210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 508 184,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 76 242,50 гривні; № 0001002210, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 44 874,00 гривні.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що витрати понесені товариством за результатами здійснення фінансово-господарських операцій обґрунтовано включено позивачем до валових витрат, що підтверджується укладеними договорами та відображенням підприємством зазначених господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліку на підставі первинних документів.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Однак, колегія суддів, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, не може погодитися з наведеними висновками суду апеляційної інстанції, беручи до уваги наступне.

За змістом пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу;

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп. 138.8.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Положеннями п. 138.9 ст. 138 ПК України встановлено, що до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені ст. 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв.

Пунктом 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000 (z0288-00) , первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 № 168/704 (z0168-95) (далі - Положення).

У розумінні Положення первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідачем зауважено, що загальна сума витрат за 2-3 квартал 2011 року по даних платника складає 602 738,00 гривень, а за даними декларації з податку на прибуток підприємства за 2-3 квартал 2011 року загальна сума витрат складає 615 460,00 гривень.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених спірними правочинами, та обґрунтованості визначених витрат позивачем долучено до матеріалів справи, досліджені судом першої інстанції, копії видаткових накладних, податкових накладних, які включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, а також виписками банку по особовому рахунку, щодо підтвердження розрахунків за отримані товари, роботи, послуги.

При цьому, сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.

Щодо інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.

У ході розгляду справи, судом першої інстанції за результатами допиту свідка сертифікованого аудитора Кошель Л.Б., яка щорічно проводить аудиторську перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ "Р.Б.Разом", встановлено, що ведення бухгалтерського фінансового обліку на підприємстві здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" 16.07.1999 № 996-ХІУ.

Одержані від контрагентів послуги, товари, а також результат, готова продукція товариства, в подальшому були реалізовані покупцям, з чого сплачено необхідні податки, збори до бюджетів усіх рівнів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, загальна сума витрат за 2-3 квартал 2011 року, згідно даних бухгалтерського та податкового обліку товариства складає 667 522,13 гривні, а витрати відображені підприємством в декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2011 року складають 615 460,00 гривень.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено обґрунтованість та правомірність віднесення позивачем до валових витрат, витрат понесених за результатами здійснення спірних господарських операцій, на підставі належним чином оформлених первинних документів, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, які відображено у бухгалтерському та податковому обліку підприємства, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Також, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на недійсність укладеного позивачем правочину, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанцій відповідачем не надано суду жодного вироку суду ані по відношенню до позивача, ані до його контрагента, або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених товариством господарських операцій.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо безпідставності висновків податкового органу щодо завищення ТОВ "Р.Б.Разом" від'ємного значення податку на додану вартість (рядок 24 Декларації з ПДВ) на суму 44 874,00 гривні, оскільки такі не ґрунтуються на даних, відображених в бухгалтерському та податковому обліку товариства, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, у вересні 2013 року позивачем було подано до ДПІ у Франківському районі м. Львова уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок, в якому сума по р. 24 була уточнена (в декларації за грудень 2012 року сума р. 24 була вказана 228 933,00 гривень) і склала 174 356,00 гривень, тобто різниця склала не 44 874,00 гривень, а 54 577,00 гривень.

Копії вказаної копії декларації за грудень 2012 року та уточнюючого розрахунку за грудень 2012 року наявні у матеріалах справи та досліджені судом першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, у зв'язку з задоволенням касаційної скарги, судова колегія дійшла висновку про необхідність відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 3410,41 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 94, 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Б. Разом" - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 у справі № 813/78/14 (5348/14/876) - скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2014 у справі № 813/78/14 (5348/14/876) - залишити в силі.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Р.Б. Разом" за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги в розмірі 3410,41 гривні.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.