Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Міцнея В.Ф., Височанської Н.К.

секретаря: Лисак О.А.

за участю: представника позивачки -ОСОБА_1, представників відповідача -ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2012 року, -

Позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, про поділ майна подружжя. Посилалася на те, що перебувала з відповідачем в шлюбі з 24 серпня 1973 року до 11 грудня 2011 року.

Під час шлюбу за спільні кошти вони придбали наступне майно:

- в 2001 році -квартиру АДРЕСА_1.

- в 2003 році -гараж № НОМЕР_7 площею 47 кв.м. для розміщення 2-х авто.

- в 2001 році -автомобіль «AUDI 100»червоного кольору, державний знак НОМЕР_1, № двигуна НОМЕР_3, № кузова НОМЕР_4.

- в 2005 році -MERSEDES VITO зеленого кольору, державний знак НОМЕР_2, № двигуна НОМЕР_5, № кузова НОМЕР_6.

Все це майно оформлено на відповідача.

Загальна вартість майна, придбаного під час шлюбу, становить 692 706 грн., на Ѕ частину вартості якого, тобто на суму 346 353 грн., вона має право за законом, як колишня дружина.

Оскільки відповідач особисто користується транспортними засобами, вона не має прав на керування ними, не користується гаражем, тому вважає за можливе залишити гараж та 2 транспортних засоби відповідачу.

Вважає, що має право на Ѕ частину спільного майна, відповідач відмовляється від його поділу у добровільному порядку. Просила визначити, що їй та ОСОБА_5 належить на праві власності по Ѕ частині спільного майна, а саме, квартири АДРЕСА_2 вартістю 219 716, 50 грн.; транспортного засобу «AUDI 100»червоного кольору, державний знак НОМЕР_1, № двигуна НОМЕР_3, № кузова НОМЕР_4 вартістю 29 961,50 грн.; транспортного засобу MERSEDES VITO зеленого кольору, державний знак НОМЕР_2, № двигуна НОМЕР_5, № кузова НОМЕР_6 вартістю 62 319,50 грн.; гаражу № НОМЕР_7 площею 47 кв.м., розташованого в товаристві з експлуатації індивідуальних гаражів НОМЕР_8 м. Чернівці, розташованого за адресою АДРЕСА_4 вартістю 34 355,50 грн., а всього на суму 346 353 грн. кожному. Гараж та два транспортних засоби залишити у власності відповідача, Ѕ частину вартості яких стягнути з нього на її користь, як грошову компенсацію.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 вересня 2012 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3, вартістю 267 295 грн.; Ѕ частину мікроавтобусу марки MERSEDES модель VITO, 2003 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 42 695 грн.; Ѕ частину гаражу № НОМЕР_7 площею 47 кв.м., розташованого в товаристві з експлуатації індивідуальних гаражів НОМЕР_8 м. Чернівці по вул. Червоноармійська, 224 вартістю 22 885 грн.. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

На дане рішення позивачка ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду та замість Ѕ частини вартості автомобіля АУДІ -100, на яку вона має право, визнати за нею право власності на гараж НОМЕР_7 загальною площею 47 кв.м. в товаристві з експлуатації індивідуальних гаражів АДРЕСА_4 вартістю 45 770 грн..

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в позовній вимозі про визнання права власності Ѕ частину автомобіля АУДІ -100 номерний знак НОМЕР_1 є необґрунтованим, оскільки даний транспортний засіб був проданий відповідачем 19 квітня 2012 року, тобто під час слухання даної справи в суді першої інстанції.

Посилається на те, що суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 151 - 153 ЦПК України, не розглянув заяву про забезпечення позову, в зв'язку з чим автомобіль АУДІ -100 номерний знак НОМЕР_1 під час розгляду справи був проданий ОСОБА_6.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги.

Представники ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнали, вважають, що рішення суду є законним, обґрунтованим і підстав для його скасування немає.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль «АУДІ -100»не може бути об'єктом спільної сумісної власності, оскільки відчужений, його власницею є ОСОБА_7, що підтверджується повідомленням УДАЇ УМВС України в Чернівецькій області. У зв'язку з цим позивачка ОСОБА_4 має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним або відшкодування їй частково вартості відчуженого автомобіля.

Також суд виходив з того, що оскільки відповідач не дає згоду на стягнення з нього грошової компенсації та виділ йому при поділі майна гаражу та автомобіля Мерседес, кошти ним на депозитний рахунок суду не внесені, враховуючи, що неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, тому визначив ідеальні частки подружжя в цьому майні в розмірі Ѕ частини всього спільного майна.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 24 серпня 1973 року по 16 грудня 2011 року. Під час шлюбу вони набули наступне майно: квартиру АДРЕСА_3 вартістю 534 590 грн.; мікроавтобус марки MERSEDES модель VITO, 2003 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 85 390 грн.; гараж № НОМЕР_7 площею 47 кв.м., розташований в товаристві з експлуатації індивідуальних гаражів АДРЕСА_4 вартістю 45 770 грн..

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтями 70, 71 СК України передбачається, що у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) .

Зазначені норми матеріального права презюмують факт спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимось із подружжя.

Як роз»яснено в п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року (v0011700-07) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Виходячи зі змісту позовних вимог, відсутності згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та з того, що жоден з подружжя не вніс на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо визначення ідеальних часток подружжя у вказаному спільному майні без його реального поділу і залишення вищезазначеного майна у їх спільній частковій власності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині поділу автомобіля «АУДІ -100», д.з. № НОМЕР_1, № двигуна НОМЕР_3, № кузова НОМЕР_4, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки даний автомобіль був відчужений відповідачем після розірвання шлюбу між сторонами іншій особі -ОСОБА_6, позивачка має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним або відшкодування їй частково вартості відчуженого автомобіля.

В п. 22 вищезазначеної постанови Пленуму роз»яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно з наведеними вище нормами права, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Установлено, що між сторонами згоди щодо вартості спірного автомобіля «АУДІ -100», д.з. № НОМЕР_1, № двигуна НОМЕР_3, № кузова НОМЕР_4, що підлягало поділу, не досягнуто. У такому разі в дію вступають норми процесуального права, які визначають правила доказування позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачка ОСОБА_4, відповідно до вимог ст. ст. 58, 59, 60 ЦПК України, не довела суду належними та допустимими доказами визначену нею вартість автомобіля «АУДІ -100», а зазначена нею вартість ґрунтується на усних припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції роз»яснив представнику позивача положення ст. 10 ЦПК України щодо доведення вартості спірного автомобіля, однак клопотання про призначення відповідної експертизи стороною заявлено не було.

Доводи апеляційної скарги про те, що замість Ѕ частини вартості автомобіля «АУДІ -100», на яку позивачка має право, визнати за нею право власності на гараж № НОМЕР_7 в товаристві з експлуатації індивідуальних гаражів АДРЕСА_4, є безпідставними, оскільки таких вимог в суді першої інстанції нею не заявлялося.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляції не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

З оригіналом згідно: