6-13017св12 Про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним внесення змін до договору про іпотечний кредит, визнання недійсними правочинів та зобов'язання повернути кошти - 07.11.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним внесення змін до договору про іпотечний кредит, визнання недійсними правочинів та зобов'язання повернути кошти за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Барського районного суду Вінницької області від 6 липня 2011 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 лютого 2012 року,

У червні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що 16 квітня 2008 року придбала квартиру АДРЕСА_1. 17 квітня 2008 року вона уклала із публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») договір про іпотечний кредит на суму 150 тис. грн. зі сплатою 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 17 квітня 2028 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за указаним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та нею цього ж дня було укладено договір іпотеки указаної квартири. Також з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором про іпотечний кредит, між закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» (далі - ЗАТ «Інгосстрах») та нею цього ж дня було укладено договори страхування майна та особистого страхування, вигодонабувачем за якими є ПАТ КБ «ПриватБанк». Також, 17 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та нею укладено кредитний договір, предметом якого є оплата чергових страхових платежів відповідно до указаних договорів страхування. 1 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та нею укладено додаткові угоди до договору про іпотечний кредит та кредитного договору, якими змінено валюту кредитування - на доларову валюту. Посилаючись на те, що її права, як споживача послуг, порушені, оскільки діями відповідачів її введено в оману, графіку погашення заборгованості їй не надавалося, їй було нав'язано договори страхування та кредитний договір, по якому вона взагалі не отримувала коштів, валютою кредитування обрано не національну валюту.

Уточнивши позовні вимоги, позивачка просила визнати недійсними всі внесені ЗАТ КБ «ПриватБанк» зміни до указаного договору про іпотечний кредит щодо підвищення процентної ставки; визнати щомісячним (ануїтетним) платежем за указаним договором про іпотечний кредит 1 998 грн. 31 коп.; зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити, починаючи з 17 квітня 2008, року відповідне корегування кредитних зобов'язань ОСОБА_3 у бік їх зменшення за указаним договором про іпотечний кредит; визнати недійсними з 17 квітня 2008 року положення (пунктів 2.1.3; 5.2.4; 5.3.12) указаного договору про іпотечний кредит, кредитний договір та договори страхування майна та особистого страхування; стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь всі кошти, що було проплачено нею на виконання указаного кредитного договору у розмірі 250 грн. 64 коп.; визнати недійсними з 1 вересня 2008 року указану додаткову угоду до кредитного договору та додаткову угоду до договору про іпотечний кредит та стягнути на її користь всі кошти, що були проплачені нею на виконання указаних додаткових угод, а саме 1 317 грн. 80 коп. та 62 889 грн. 89 коп. відповідно.

Заочним рішенням Барського районного суду Вінницької області від 6 липня 2011 року позов задоволено. Визнано недійсним всі внесені ЗАТ КБ «ПриватБанк» зміни до укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 договору про іпотечний кредит від 17 квітня 2008 року щодо підвищення процентної плати. Визнано щомісячним (ануїтетним) платежем за указаним договором 1 998 грн. 31 коп. Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити, починаючи з 17 квітня 2008 року, відповідне корегування кредитних зобов'язань ОСОБА_3 у бік їх зменшення. Визнано недійсним з 17 квітня 2008 року п. 2.1.3. указаного договору. Визнано недійсним укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 17 квітня 2008 року кредитний договір № 50000006888 та додаткову угоду до нього. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 всі кошти, що були сплачено відповідно до указаного кредитного договору та додаткової угоди до нього. Визнано недійсною додаткову угоду до договору про іпотечний кредит та стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 всі кошти, що були сплачені відповідно до указаної додаткової угоди. Визнано недійсним укладені між ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» і ОСОБА_3 договори страхування майна і особистого страхування. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29 лютого 2012 року заочне рішення суду першої інстанції змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення посилання на ст. 65 СК України та Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 року (15-93) , як на правові норми на підставі яких вирішено справу. В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» укладаючи договори та вносячи в подальшому до них зміни не дотримався вимог Закону України «Про захист прав споживачів» (1023-12) , ЦК України (435-15) зокрема, повідомлення про збільшення відсоткової ставки надіслав несвоєчасно, підстави для цього необґрунтовані, кошти за кредитом від 17 квітня 2008 року нею не отримувались, а проти її волі направлені на оплату страхових платежів; банк використав нечесну підприємницьку діяльність. Із указаними висновками погодився й апеляційний суд, виключивши із рішення суду, як правову підставу для позову, посилання на ст. 65 СК України та Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 року (15-93) .

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 16 квітня 2008 року ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1. 17 квітня 2008 року вона уклала із ПАТ КБ «ПриватБанк» договір про іпотечний кредит на суму 150 тис. грн. зі сплатою 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 17 квітня 2028 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за указаним договором, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 цього ж дня було укладено договір іпотеки указаної квартири. Також з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором про іпотечний кредит, між ЗАТ «Інгосстрах» та ОСОБА_3 цього ж дня було укладено договори страхування майна та особистого страхування, вигодонабувачем за якими є ПАТ КБ «ПриватБанк». 17 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, предметом якого є оплата чергових страхових платежів відповідно до указаних договорів страхування. 1 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено додаткові угоди до договору про іпотечний кредит та кредитного договору, якими змінено валюту кредитування на доларову валюту.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заперечуючи проти позову ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що факт отримання ОСОБА_3 150 тис. грн. підтверджується заявою про видачу готівки № 1 від 17 квітня 2008 року, який не спростований в ході розгляду справи. Крім того, указував на те, що з розрахунку заборгованості по договору про іпотечний кредит вбачається, що позичальник отримавши кредитні кошти, відповідно до умов договору, частково сплачував передбачені договором суми.

Факт отримання кредитних коштів та укладення договору про іпотечний кредит ОСОБА_3 в ході розгляду справи не спростувала.

Судом безспірно встановлено, що 26 червня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав позивачу письмове повідомлення про зміну умов кредитного договору від 17 квітня 2008 року щодо сплати відсотків: з 15 % до 25,08 % річних; завчасно до дати зміни цих умов, яке вона отримала і з власної ініціативи звернулась до Банку з листом про прийняття рішення про зміну валюти кредиту, у зв'язку із чим 2 вересня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду про іпотечний кредит, а також додаткову угоду до кредитного договору. Тобто позивачкою прийнято пропозицію (ст. 642 ЦК України).

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд доводів сторін по суті позовних вимог не перевірив; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановив; не перевірив факту отримання кредитних коштів ОСОБА_3; не звернув уваги на розділ 2 договору про іпотечний кредит, у якому позивачка погоджувалася, на забезпечення виконання указаного договору, на укладання іпотечного договору, договору поруки, договору страхування майна, договору особистого страхування.

Встановивши, що порушень чинного законодавства щодо валюти кредитування - долари США -, немає, апеляційний суду не вказав, у зв'язку із чим є підстави для корегування сум за кредитним договором.

Суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не навели достатніх, обґрунтованих підстав для висновку про те, що позивачка була введена банком в оману щодо ненадання інформації про детальний опис загальної вартості кредиту та валютні ризики. Разом із тим, як випливає з умов договору та фактичних обставин, саме позивачка прийняла рішення про зміну валюти кредиту, за яким існує графік погашення, вона з умовами кредиту ознайомлена, про що особисто розписалась.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З порушенням вимог ст. 213 ЦК України, а також ст. 214 ЦПК України, суди дійшли висновку про невідповідність письмовій формі страхових договорів та відсутність волі ОСОБА_3 на їх укладення, оскільки договори страхування належним чином оформлені, підписані; спрямовані на настання правових наслідків.

Апеляційний суд, у частині залишення рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув, доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, допущених судом першої інстанції недоліків не усунув.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.