Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Бондаренко Н.В., Боймиструка С.В.;

секретар судового засідання Панас Б.В.,

з участю сторін, їх представників та представника банку,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 24 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», про поділ спільного майна подружжя,

рішенням Рівненського міського суду від 24 квітня 2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -ПАТ «ВТБ Банк», про поділ спільного майна подружжя задоволено.

ОСОБА_1 виділено приміщення (садовий будинок) в с. Новоукраїнка Рівненського району Рівненської області, що розташований на земельній ділянці садового товариства "Західний" в садовому масиві "Східний", номер ділянки НОМЕР_1, вартістю 170 937 гривень та побутове приміщення котельні (сауни), що розташоване у АДРЕСА_1, вартістю 1 299 635 гривень.

З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто грошову компенсацію в розмірі 735 286 гривень.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що місцевий суд, в порушення вимог ст. 10 ЦПК України розглянув справу без його участі. За таких обставин він був позбавлений можливості довести ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обмежившись висновком судової будівельно-технічної експертизи № 176 від 30 квітня 2010 року, суд першої інстанції залишив невирішеним його клопотання про призначення у справі повторної судової будівельно-технічної експертизи.

Апелянт зазначав, що садовий будинок № НОМЕР_1 в садовому товаристві "Західний" масиву "Східний" в с. Новоукраїнка Рівненського району Рівненської області не може бути предметом поділу, оскільки свідоцтва про право власності на нього не видавалося. Садовий будинок ще не завершений будівництвом та не введений в експлуатацію, що підтверджується довідкою КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" № 228/1 від 2 березня 2010 року. Крім того, незакінчений будівництвом садовий будинок, готовність якого становить 37%, ним куплено за тітчині кошти, які він отримав після її смерті. Даний факт підтверджується заповітом від 10 січня 1990 року та показаннями свідків.

Побутове приміщення на АДРЕСА_1 було придбане ним після фактичного припинення шлюбних відносин сторін, а тому це майно не є спільною сумісною власністю подружжя (ч. 6 ст. 57 СК України). Факт припинення шлюбних відносин сторін весною 2006 року встановлено рішенням Рівненського міського суду від 2 липня 2008 року та ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 15 жовтня 2008 року. Ці обставини підтверджуються також показаннями свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Приміщення на АДРЕСА_1, куплено ним за позичені у друзів та в АКБ "Мрія" кошти, а тому є його особистою приватною власністю.

Суд безпідставно не взяв до уваги його розписки та інші документи про позику коштів для придбання приміщення на АДРЕСА_1. Позивачка в судовому засіданні місцевого суду підтвердила, що всі кошти за договорами позики та кредиту були використані ним на придбання побутового приміщення на АДРЕСА_1. Даний факт підтвердила і рідна сестра ОСОБА_2 -ОСОБА_7

Позивачка давала згоду на укладення договорів позики, поруки та іпотеки з банком, оскільки юридично шлюб сторін, незважаючи на його фактичне припинення, на той час іще був не розірваний. Разом з тим, кредит погашався ним лише особисто, що підтверджується відповідними письмовими доказами.

Оскаржуваним рішенням місцевий суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки вирішив питання про поділ іншого майна, аніж те, про поділ якого позивачка просила у своїй первинній позовній заяві ( том 1 а. с. 2, 3). Позовна заява ОСОБА_2 про уточнення позовних вимог Рівненським міським судом йому не вручалася. Уточненою позовною заявою позивачка фактично змінила предмет позову уже після початку розгляду справи по суті.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) роз'яснено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільні речі, суди мають застосувати положення частин 4,5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден з подружжя не вчинив дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає у їх спільній частковій власності.

За висновком проведеної у справі експертизи спірне нерухоме майно є неподільним.

Посилаючись на ці обставини, відповідач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковому скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Місцевим судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі між собою з 8 липня 1983 року до 15 жовтня 2008 року. За визнанням позивачки фактичні шлюбні стосунки тривали до вересня 2007 року.

Спірне нерухоме майно (приміщення садового будинку та побутове приміщення котельні (сауни)), яке було оформлено на відповідача, було придбано відповідно у вересні 1995 та січні 2007 рр., тобто в період шлюбу сторін.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічне було передбачено і ст.ст. 22 та 28 КпШС України, який був чинним до 31 грудня 2003 року.

Тому з урахуванням викладених обставин місцевий суд, на переконання колегії суддів, прийшов до правильного висновку про те, що спірне майно становить спільну сумісну власність сторін і їх частки (кожного з подружжя) є рівними.

Щодо зробленого висновку суд першої інстанції в ухваленому рішенні навів відповідні мотиви та обґрунтування, з якими погоджується й апеляційна інстанція, оскільки такі висновки місцевого суду ґрунтуються на вимогах закону та здобутих у справі доказах, а заперечення відповідача з цього приводу на увагу не заслуговують, оскільки є такими, що не підтверджені відповідними доказами.

Разом з тим, стягуючи з відповідача на користь позивачки компенсацію за належну частку в майні подружжя, суд першої інстанції не врахував наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).

Частиною 2 ст. 183 ЦК України визначено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

За висновком проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи спірне нерухоме майно є неподільним.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини 4, 5 ст. 71 СК України).

Пунктом 25 постанови Пленуму Верхового Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Матеріали справи не містять даних про сплату відповідачем на депозит суду відповідної грошової суми.

Тому за таких обставин рішення суду першої інстанції в частині, що стосується стягнення з відповідача на користь позивачки 735286 грн. компенсації за частку в майні подружжя, підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 71 СК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

рішення Рівненського міського суду від 24 квітня 2012 року в частині, що стосується стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки ОСОБА_2 грошової компенсації в сумі 735 286 (сімсот тридцять п'ять тисяч двісті вісімдесят шість) гривень за частку в майні подружжя скасувати.

ОСОБА_2 у задоволенні цих позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.