206/1933/2012 Про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином - 26.06.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 11 травня 2012 року в справі за позовом заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Військової частини А0549 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, -

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 11 травня 2012 року задоволено позов заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі військової частини А0549 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь військової частини А0549 заподіяну матеріальну шкоду в сумі 8088 грн., а також судові витрати в дохід держави в розмірі 214,60 грн.

Не погодившись із рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати рішення та закрити провадження по справі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги підтримав і просив задовольнити, а представник особи, в інтересах якої заявлено позов прокурором -Черепащук Р.А. проти вимог апеляційної скарги заперечує і просить її відхилити, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Військовий прокурор Вінницького гарнізону, повідомлений в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явився, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 будучи командиром роти охорони батальйону забезпечення захищеного командного пункту, військової частини А0549, будучи службовою особою, яка наділена організаційно-розпорядчими обов'язками щодо керівництва ввіреним підрозділом -ротою охорони батальйону забезпечення захищеного командного пункту військової частини А0549, зловживаючи владою та службовим становищем щодо забезпечення встановленого порядку проходження військової служби його підлеглими, в особистих інтересах, з корисливих мотивів, діючи з єдиним злочинним умислом на отримання хабара, а також всупереч інтересів служби, в порушення вимог ст. 68 Конституції України, ст. 3, 10 Закону України «Про державну службу», ст. 11, 16, 58, 59, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України (548-14) , в особистих інтересах та інтересах старшого солдата ОСОБА_4, з корисливих мотивів, в період з середини лютого 2011 року по 14 червня 2011 року надав можливість своєму підлеглому старшому солдату ОСОБА_5 не виконувати свої обов'язки за посадою, несення служби в складі добового наряду, в тому числі приховував від командування частини факт відсутності старшого солдата ОСОБА_5 на службі шляхом здійснення неправдивих доповідей, що нібито останній кожного дня присутній в частині і виконує обов'язки за посадою, за що в період з березня по червень 2011 року отримав хабар на загальну суму 6125,58 грн.

Зловживаючи службовим становищем відповідач завдав матеріальної шкоди державі в особі військової частини А0549 шляхом надання дозволу на ухилення від виконання військових обов'язків своєму підлеглому в розмірі 8088 грн., що відповідає розміру нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_5 в період з лютого по 14 червня 2011 року.

Згідно з ст. 3, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року N 548-XIV (548-14) (далі -Статут внутрішньої служби) військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до Конституції (254к/96-ВР) (Основного Закону) України та інших актів законодавства України військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані зобов'язані бережливо ставитися до довірених їм озброєння, техніки та іншого військового майна, вживати заходів до запобігання шкоді.

Особи, які посягають на державну власність, недбало ставляться до озброєння, техніки та іншого військового майна, притягаються до матеріальної відповідальності.

Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, визначає Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, завдану державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР (243/95-ВР) (далі -Положення).

Відповідно до п. 2, 3, 13, 17, 19 Положення (243/95-ВР) відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично не виконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

Обставини заподіяння ОСОБА_2 майнової шкоди державі в особі військової частини А0549 встановлені постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 28 листопада 2011 року, згідно з якою останнього звільнено від кримінальної відповідальність за вчинення злочинів, що передбачені ст. 27 ч. 5 ст. 409 ч. 1, ст. 423 ч. 1, ст. 368 ч. 1 КК України на підставі ст. 1 п. «в» Закону України «Про амністію у 2011 році» та ст. 44 КПК України, вироком Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 вересня 2011 року, яким ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 409 ч. 11 КК України, а її розмір - довідкою військової частини А0549 від 10.05.2012 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_5, безпідставно отриманого за період з 15.02.2011 року по 14.06.2011 року включно (а.с. 65).

Органом досудового слідства і судом встановлено заподіяння матеріальної шкоди, яка полягала в безпідставному нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_5, саме діями ОСОБА_2, який сприяв своєму підлеглому старшому солдату ОСОБА_5 в ухиленні від військової служби в період з середини лютого 2011 року по 14 червня 2011 року, надавши можливість останньому не виконувати свої обов'язки за посадою, несення служби в складі добового наряду, в тому числі приховував від командування частини факт відсутності старшого солдата ОСОБА_5 на службі шляхом здійснення неправдивих доповідей, що останній нібито кожного дня присутній в частині і виконує обов'язки за посадою.

Щодо посилань відповідача на неправомірне вирішення спору судом в порядку цивільного судочинства, то колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позивачем у адміністративній справі також є суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

За положеннями пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень можуть бути позивачами у справі у випадках, встановлених законом.

Крім того, пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України дано визначення суб'єкта владних повноважень, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В спірних правовідносинах військова частина А0459 не виступає суб'єктом владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а є особою, якій діями відповідача заподіяно матеріальну шкоду.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України), а відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Вищевказаною постановою про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за ст. 27 ч. 5, ст. 409 ч. 1, ст. 423 . 1 ст. 368 ч. 1 КК України у зв'язку з актом амністії цивільний позов Військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Військової частини А0549 залишено без розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України від 8 липня 2001 року «Про амністію у 2011 році» амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.

Згідно з ст. 28 КПК України особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього Кодексу, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам.

Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той же позов у кримінальній справі.

Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.