Справа № 22ц/0591/828/2012 

Головуючий у 1 інстанції Васильченко О.Г.

Категорія 50 Суддя-доповідач Попова С.А.

колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Песоцької Л.І.,

суддів Гаврилової Г.Л., Попової С.А.,

при секретарі Шапар О.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення способу участі у вихованні дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 14 березня 2012 року, -

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, народженого від шлюбу з відповідачем. В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що з моменту припинення шлюбних відносин із відповідачем у червні 2010р. і подальшого розірвання шлюбу у листопаді 2010р., відповідач переїхав до міста Маріуполя, де став проживати зі своєю матір"ю. З того часу відповідач, ніде тривалий час не працював і не сплачував аліменти, що винен за рішенням суду на дитину і її утримання, як непрацездатної дружини, через що утворилась заборгованість понад 11тис.грн.; з дитиною не бачиться, не надає в будь-який спосіб матеріальної допомоги; дитина батька не знає. В цьому, як вважає, полягає умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про встановлення йому часу побачень з сином кожну середу з 16.30год. до 20.00год., кожну п'ятницю з 16.30год. до суботи 20.00год. за місцем його проживання в місті Маріуполі, дозволити забирати дитину для оздоровлення на літній період строком на три тижні, зобов'язати позивачку не перешкоджати його спілкуванню із сином.

Ухвалою суд від 15 лютого 2012 року позови об'єднані в одне провадження.

рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 14 березня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено: ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав відносно дитини - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті послуг адвоката у розмірі 500грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення способу участі у вихованні дитини - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_2, та задовольнити його зустрічні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_3 і його представника ОСОБА_5, які підтримали доводи апеляційної скарги, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6, що заперечувала проти скарги, думку представників Жовтневої районної адміністрації - Єрмоленко Т.М. і Новоазовської районної адміністрації - Ракоєдової І.П. щодо скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з наступних підстав.

За положеннями ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно з положеннями ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від шлюбу, зареєстрованого 23.04.2009р., мають сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, прізвище якого за рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 07.06.2011р. змінено з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_4» з видачею 22.07.2011р. відділом реєстрації актів цивільного стану Новоазовського районного управління юстиції Донецької області нового свідоцтва про народження НОМЕР_1.

Після розірвання шлюбу між сторонами за рішенням цього ж суду від 12.11.2010р., що набуло чинності 23.10.2010р., дитина проживає з матір'ю в місті Новоазовську Донецької області. А батько дитини, згідно із довідкою Новоазовського дитячого садку № 1, з цього часу не приводив і не відвідував дитину за весь період перебування сина ОСОБА_4 у дитячому закладі.

ОСОБА_3 рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 12.11.2010р. зобов"язаний сплачувати на користь ОСОБА_2 (нині - ОСОБА_2) на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі 450грн. щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дитини; а також аліменти на користь і утримання ОСОБА_2 у розмірі 400грн. щомісячно до виповнення дитині трьох років. За довідкою Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського МУЮ Донецької області у платника аліментів ОСОБА_3 утворилась заборгованість, яка станом на 30.01.2012р. загалом становить 11750грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 тривалий час ніде не працював, через що утворилась значна заборгованість по аліментам, притягувався до кримінальної відповідальності, негативно характеризується за місцем проживання; з червня 2010 року батько з дитиною не бачиться, незважаючи на відсутність доказів у створенні йому до того перешкод, з питань участі у вихованні дитини не звертався до органу опіки і піклування, що свідчить про умисне ухилення від своїх батьківських обов'язків і є підставою для позбавлення відповідача щодо сина батьківських прав, і що виключає задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визначення способу його участі у вихованні дитини.

З такими висновками суду колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року N 3 (v0003700-07) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 пояснила, що син сторін - ОСОБА_4 свого батька (ОСОБА_3) не знає, виховується матір'ю і проживає разом з нею, утримують матеріально довірительку з дитиною батьки останньої. Аліменти від батька дитини стали надходити останнім часом.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що після розлучення із ОСОБА_2 проживав з матір"ю, з якою приїжджав до сина, намагаючись поспілкуватись із ним, але його не впускали, що підтверджено свідченнями його матері - ОСОБА_11 в суді першої інстанції. Дійсно, в нього існує заборгованість по аліментам, яка із врахуванням виплат, складає близько 8тис.грн. До органу опіки з приводу перешкоджання у спілкуванні з дитиною не звертався, намагаючись владнати це питання шляхом мирних домовленостей із дружиною.

Судом першої інстанції під час розгляду справи не виконані вимоги процесуального закону щодо повноти і всебічності розгляду справи, що полягає в ухваленні рішення без висновку органу опіки і піклування.

В суді апеляційної інстанції були надані висновки органів опіки і піклування Жовтневої районної адміністрації і Новоазовської районної адміністрації про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина ОСОБА_4, зважаючи на факт заборгованості, що має платник аліментів станом на 16.05.2012р. в розмірі 8484,54грн.

За поясненнями в суді апеляційної інстанції представників Жовтневої районної адміністрації (за місцем проживання батька дитини) і Новоазовської районної державної адміністрації (за місцем проживання дитини) - в основу висновків органів опіки і піклування покладено повідомлення сусідів про кримінальне переслідування ОСОБА_3, і свідчення сусідів про те, що він не займається вихованням дитини.

Згідно із положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Тому, колегія суддів, оцінює висновки органів опіки і піклування, що мають силу рекомендованого характеру, і не мають наперед переважної сили, в сукупності з іншими доказами у справі, які не були враховані судом першої інстанції.

Так, судом не було взято до уваги, що ОСОБА_3 забезпечений житлом - квартирою АДРЕСА_1, якою володіє навпіл із своєю матір"ю.

За характеристикою дільничного інспектора Жовтневого РВ ММУ УВМСУ в Донецькій області за місцем реєстрації ОСОБА_3 не був помічений у вживанні алкогольних напоїв чи наркотичних засобів, а також порушенні громадського порядку. Скарг і зауважень на нього з боку сусідів не надходило.

За характеристикою з місця роботи ОСОБА_3 працює з вересня 2011р. у ПрАТ «Маріуполь-Авто» водієм автотранспортних засобів виробничо-технічного комплексу і за період роботи зарекомендував себе з позитивної сторони, добросовісно виконуючи трудові обов"язки.

При ухваленні рішення, суд першої інстанції за визначальне взяв ту обставину, що відповідач притягувався до кримінальної відповідальності за ст. 185 ч. 3 КК України у якості підозрюваного. Але суд не зважив те, що постановою слідчого СВ Єнакіївського МВ ГУМВСУ в Донецькій області від 08.06.2011р. закрито кримінальне переслідування у відношенні ОСОБА_3 за відсутністю в його діях складу злочину. При цьому у протоколах допиту відзначено, що ОСОБА_3 до заходів адміністративного чи громадського впливу не підвергався, на обліках в наркодиспансері чи психоневрологічному диспансері не перебуває, не судимий.

Колегія суддів погоджується, як з обґрунтованими доводами апеляційної скарги відповідача, що притягнення його за підозрою у карній справі, не є свідченням визнання його винуватим у скоєнні інкримінованих злочинів, і не є тими обставинами, що можуть виключити його батьківські права, оскільки він прагне мати і реалізувати належні немайнові особисті стосунки із єдиною в нього дитиною - сином ОСОБА_4.

З пояснень представників органів опіки і піклування з"ясовано, що відносини сторін не облікувались в цих органах, в тому числі і з питань негативного ставлення батька до дитини або невиконання ним своїх батьківських обов"язків. Тому колегія суддів знаходить переконливими доводи ОСОБА_3 щодо намагань вирішити із ОСОБА_2 питання його спілкування з дитиною у мирний шлях.

Звичайно, небагаточисельні аліментні платежі ОСОБА_3 (жовтень 2010р. - 500грн., грудень 2010р.-850грн., січень 2011р. - 1700грн., жовтень 2011р. - 1000грн., січень 2012р. - 700грн.) не є належним і бездоганним виконанням відповідачем своїх батьківських обов"язків в частині утримання дитини.

Втім суд, вирішуючи спір, не зважив на всі обставини у справі, зокрема, характеризуючи дані особу відповідача, щодо якого не вживалися превентивні заходи впливу або заходи реагування, його ставлення до виконання батьківських обов"язків щодо єдиної дитини, не відзначив, які докази безспірно свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини і вказують на свідоме нехтування ним своїми обов'язками.

Виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою реагування, суд дійшов передчасного і помилкового висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Разом з тим, при ухваленні нового рішення з відмовою у позові ОСОБА_2, прагнучи підвищення відповідальності батька дитини, колегія суддів вважає за необхідне винести попередження ОСОБА_3, що подальше недостатньо сумлінне виконання ним батьківських обов'язків може призвести до позбавлення батьківських прав.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення йому часу побачень із сином, колегією суддів враховується наступне.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. За ч. 3 ст. 151 СК України батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 4 "Конвенція про контакт з дітьми", № ETS N 192, № ETS N 192, ратифікованої Україною 20.09.2006р., дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Відповідно до ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Зважаючи на наведене, не можна погодитись із рішенням суду першої інстанції, яким не з'ясовано належним чином правову природу спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин в даній частині вимог, а звідси не встановлено дійсні права і обов'язки сторін.

Колегія суддів, із врахуванням обставин, визначених у ч. 2 ст. 159 СК України, в тому числі зважаючи на хворобливий стан дитини, її малолітній вік, доходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог і доцільність визначення батькові, з огляду на його режим роботи, способу участі у вихованні дитини ОСОБА_4, який не буде перешкоджати нормальному розвиткові дитини, встановивши йому час для спілкування із дитиною: другу і четверту суботу щомісяця з 16.30год. до 18.30год. за місцем проживання дитини із матір"ю в АДРЕСА_2, в присутності матері дитини, зобов"язавши ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні батька із дитиною.

Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. рішення суду першої інстанції цим вимогам не відповідає, а отже, підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення з відмовою в задоволенні позову ОСОБА_2 і частковим задоволенням позову ОСОБА_3, зважаючи на вищенаведене мотивування.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 березня 2012 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав щодо сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовити.

Позов ОСОБА_3 про визначення способу участі у вихованні дитини задовольнити частково.

Встановити ОСОБА_3 час спілкування з дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1: другу і четверту суботи кожного місяця з 16.30год. до 18.30год. за місцем проживання дитини в присутності матері дитини, зобов"язавши ОСОБА_2 не перешкоджати спілкуванню батька із дитиною.

рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.