0308/3273/2012 Про стягнення матеріальної шкоди, завданої злочином - 14.06.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» Волинської обласної організації інвалідів Союзу організацій інвалідів України до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої злочином, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2012 року,

Прокурор міста Луцька звернувся до суду в інтересах держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2011 року, який набрав законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він вчинив службову недбалість, яка спричинила тяжкі наслідки очолюваному ним підприємству Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» у вигляді незакупівлі передбаченого підробленою тендерною документацією автокрану марки «КРАЗ 250-КС» вартістю 595000 грн.

Покликаючись на те, що даний вирок суду є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою, прокурор просив стягнути з ОСОБА_2 в користь держави 595000 грн. матеріальної шкоди, завданої злочином.

рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 491564 грн. матеріальної шкоди, завданої злочином та 3219 грн. судового збору.

Не погодившись із таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив його скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Прокурором, позивачем та третьою особою зазначене рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося.

В ході апеляційного розгляду даної справи відповідач підтримав свою апеляційну скаргу із наведених у ній підстав, тоді як прокурор, представник позивача та представник третьої особи просили відхилити апеляційну скаргу з огляду на безпідставність наведених у ній доводів, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що хоча вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2011 року, який набрав законної сили, ОСОБА_2 і визнано винним у тому, що він вчинив службову недбалість, яка спричинила тяжкі наслідки очолюваному ним підприємству Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» у вигляді незакупівлі передбаченого підробленою тендерною документацією автокрану марки «КРАЗ 250-КС» вартістю 595000 грн., однак фактично підприємством все ж таки було куплено інший автокран марки «КАМАЗ 53212» вартістю 103436 грн., а тому стягненню з ОСОБА_2 підлягає різниця в сумі 491564 грн., яка й становить розмір збитків, завданих злочином.

Однак, з такими висновками суду не можна погодитись, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на чинних нормах матеріального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, згідно з ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому, згідно з ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Судом встановлено, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2011 року, який набрав законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 367 КК України, зокрема в тому, що, перебуваючи на посаді директора Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І», в листопаді-грудні 2007 року він неналежно віднісся до своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, і тим самим вчинив службову недбалість, яка спричинила очолюваному ним підприємству тяжкі наслідки у вигляді незакупівлі передбаченого підробленою тендерною документацією автокрану марки «КРАЗ 250-КС» вартістю 595000 грн. (а.с.5-12).

Дійсно, у відповідності до вимог ч.4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Разом з тим, зі змісту вищевказаного вироку суду (а.с.11) вбачається, що залишаючи без розгляду цивільний позов прокурора, заявлений в рамках зазначеної кримінальної справи, суд виходив із того, що реальний розмір збитків, заподіяних злочинними діями ОСОБА_2, так і залишився невстановленим, оскільки підприємство Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» замість автокрану марки «КРАЗ 250-КС» вартістю595000 грн. все-таки придбало інший автокран на базі автомобіля марки «КАМАЗ 53212», який на даний час є в наявності.

Так, згідно договору купівлі-продажу № 12 від 27 листопада 2007 року, укладеного між Центром соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» в особі ОСОБА_2 з однієї сторони та підприємством «ПІК» з іншої, Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» купив у підприємства «ПІК» автокран на базі автомобіля марки «КАМАЗ 53212» за ціною 595000 грн. (а.с.70-71).

Зазначений договір по даний час не визнаний судом недійсним та не розірваний у встановленому законом порядку, а отже є чинним і тягне за собою відповідні права та обов'язки для його сторін.

На підставі вищевказаного договору та акту переобладнання від 07.04.08 (а.с.76) за підприємством Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» було зареєстровано автокран марки «КАМАЗ 53212», 1989 року випуску, рама (шасі) НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, з крановою установкою мод. DS 0161T фірми «Bumar Famara» (а.с.75, 79).

При цьому, з висновку науково-технічної експертизи № 229002 від 07.04.08 (а.с.76), акту технічної експертизи № 756 від 15.04.08 (а.с.77), акту технічного огляду транспортного засобу від 19.04.08 (а.с.78), вбачається, що вищевказаний транспортний засіб переобладнано шляхом установки на шасі автомобіля марки «КАМАЗ 53212» стрілової кранової установки мод. DS 0161T фірми «Bumar Famara», і що даний автокран не має жодних технічних несправностей, за своїм технічним станом та конструкцією повністю відповідає вимогам ДСТУ 3649-97, п.31.1 Правил дорожнього руху, вимогам безпеки дорожнього руху та придатний для експлуатації на дорогах загального користування.

Таким чином, на думку колегії суддів, зазначеними вище доказами повністю спростовуються доводи прокурора, позивача та третьої особи про те, що вищевказаний автокран ще на момент його придбання являвся нефункціональним в силу наявних конструктивних та механічних недоліків.

Покликання ж прокурора на висновок експертизи № 1 від 15.03.11, проведеної в рамках кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_2 (а.с.81), згідно з яким станом на 15.03.11 вартість автомобіля марки «КАМАЗ 53212» 1989 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 58586 грн., а вартість змонтованого на ньому гідравлічного автомобільного крана марки «Famaba Sedgow» становить 44850 грн., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначений висновок містить відомості про вартість предмета оцінки лише станом на день її проведення - 15.03.11, а не на час придбання вищевказаного транспортного засобу та змонтованої на ньому кранової установки - листопад-грудень 2007 року. Крім того, згідно даного висновку, предметом дослідження експерта являлася кранова установка марки «Famaba Sedgow», хоча, згідно реєстраційних документів (а.с.75-79), насправді підприємством Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів «Енергія-І» було придбано зовсім іншу стрілову кранову установку мод. DS 0161T фірми «Bumar Famara». Відтак, зазначений висновок експертизи в силу наявних у ньому невідповідностей не може слугувати належним та допустимим доказом у даній цивільній справі.

Натомість, згідно звіту про незалежну оцінку транспортного засобу (а.с.73-74), складеного суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством «КОЕКС», яке діє на підставі Статуту та сертифікату № 4588/06 від 06.02.06, виданого Фондом держмайна України, станом на 02 листопада 2007 року ринкова вартість автомобіля марки «КАМАЗ 53212», кузов № НОМЕР_2, рама НОМЕР_3, обладнаного крановою установкою марки «Bumar Famara», становить 594380 грн.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.

Вищевказаний звіт згідно з вимогами ст.9 даного Закону складений з дотриманням положень Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10.09.03 (1440-2003-п) , а відтак є належним та допустимим письмовим доказом в розумінні ст.ст. 57- 59, 64 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, всупереч вимогам ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, жодних належних та допустимих доказів, які переконливо спростовували б вищевикладений висновок суб'єкта оціночної діяльності, прокурором та стороною позивача суду не наведено.

Крім того, виходячи із суті та змісту визнаного судом доведеним обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, останнього фактично визнано винним у спричиненні очолюваному ним підприємству істотної шкоди у вигляді незакупівлі передбаченого підробленою тендерною документацією автокрану марки «КРАЗ 250-КС» вартістю 595000 грн., та придбанні замість нього іншого автокрана марки «КАМАЗ 53212». Водночас, вищезгаданий вирок суду не містить жодного прямого посилання на те, що державі в цілому чи конкретній юридичній особі зокрема злочинними діями ОСОБА_2 було заподіяно матеріальну шкоду у виді реальних збитків чи упущеної вигоди, як не містить і висновку про розмір такої шкоди. Навпаки, як уже зазначалося вище, суд при постановленні вироку та залишенні без розгляду цивільного позову прокурора виходив із того, що розмір реальних матеріальних збитків, заподіяних злочинними діями ОСОБА_2, досудовим та судовим слідством не встановлений.

Таким чином, звертаючись до суду з вищевказаним позовом, прокурор довільно інтерпретував викладений у згаданому вироку висновок суду про заподіяння ОСОБА_2 істотної шкоди очолюваному ним підприємству у вигляді незакупівлі передбаченого підробленою тендерною документацією автокрану марки «КРАЗ 250-КС» вартістю 595000 грн., як доведений факт заподіяння цій чи іншій юридичній особі реальних збитків або ж упущеної вигоди на вказану суму. І, як наслідок цього, - прокурором обрано неналежний спосіб захисту правоохоронюваних інтересів держави.

В свою чергу, судом першої інстанції в даному випадку було помилково ототожнено поняття істотної шкоди, як обов'язкової ознаки наявного в діях ОСОБА_2 конкретного складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, з цивільно-правовим поняттям матеріальної шкоди (збитків) в розумінні ст.ст. 22, 1166 ЦК України.

Суд першої інстанції вказані обставини залишив поза увагою і тому в порушення вимог ст. 22, ч.1 ст. 1166 ЦК України, ст.ст. 212- 214 ЦПК України безпідставно стягнув з відповідача ОСОБА_2 на користь Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 491564 грн. в якості матеріальної шкоди, завданої злочином.

За таких обставин та з урахуванням положень ч.3 ст. 303, ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2012 року в даній справі скасувати.

Відмовити в задоволенні позову прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої злочином.

рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.,