2-948/11 Про виселення з службового жилого приміщення - 25.05.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційну скаргу Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 3 березня 2012 року у справі за позовом Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення з службового жилого приміщення,

У січні 2009 року Донецький прикордонний загін військової частини № 9937 звернувся до суду із зазначеним позовом. Посилався на те, що ОСОБА_1 з 2003 року до 2008 року проходив службу в прикордонному загоні на посаді заступника начальника загону по роботі з основним складом. У період проходження військової служби відповідачу було надано службове жиле приміщення, а саме, 2-х кімнатна квартира № 36, загальною площею 58,1 кв.м. в будиноку АДРЕСА_1. Оскільки після звільнення зі служби ОСОБА_1 не звільнив займане жиле приміщення, просили виселити ОСОБА_1 та його дружину ОСОБА_2 із займаного ними службової квартири без надання іншого жилого приміщення.

рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 3 березня 2012 року Донецькому прикордонному загону військової частини № 9937 у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із займаного службового приміщення, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставина справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_3, який доводи скарги підтримав, заперечення відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4, які просили відмовити у задоволенні скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасування із задоволенням позову Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 з таких підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими

3) невідповідність висновків суду обставинам справи

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що ОСОБА_1 1 вересня 1977 року був призваний на військову службу (т.2 а.с.181-184).

З 2003 року до 2008 року він проходив службу в Донецькому прикордонному загоні військової частини № 9937 на посаді заступника начальника загону по роботі з особовим складом.

16 січня 2008 року ОСОБА_1 видано ордер на заняття службової квартири АДРЕСА_1 (т.2 а.с.180).

5 вересня 2008 року ОСОБА_1 звільнено в запас Зброєних Сил України за станом здоровя (т.1 а.с.6).

Відмовляючи у позові про виселення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з квартири без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції зазначив, що Донецький прикордонний загін військової частини № 9937 не надав суду доказів того, що саме його права були порушені діями відповідачів, що власник квартири - Держава, в особі Верховної ради (Департамент забезпечення адміністрації державної прикордонної служби України) не пред*являла вимог до відповідачів про виселення та не надавала таких повноважень позивачу, а тому, підстави для виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення відсутні.

З висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України та вимог ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, крім іншого, припинення дії, яка порушує право, примусове виконання обов'язку в натурі.

Згідно з положеннями ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно ст. 396 ЦК України особа, яка має право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Положення щодо захисту права приватної власності поширюються також на особу, яка хоча не є власником, але володіє майном з підстав, передбачених законом чи договором (п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року (v0020700-95) «Про судову практику у справах за позовами про захист права приват ної власності»).

Зі справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 30 березня 2006 року належить Державі, в особі Верховної ради України (департамент забезпечення Адміністрації державної прикордонної служби України) (т.1 а.с.185).

Донецький прикордонний загін військової частини № 9937 є юридичною особою, підрозділом Адміністрація прикордонної служби України - Східне управління (т.1 а.с.183,191-208).

Житлова комісія прикордонного загону займається питаннями щодо розподілу квартир, постановки та зняття з обліку осіб, які потребують надання житлового приміщення (т.1 а.с.91,109, 184, 192, 276, т.2 а.с.34-39).

Згідно з рішенням виконкому Маріупольської міської ради № 135 від 16 травня 2007 року квартира має статус службової (т.2 а.с.158).

Донецькому прикордонному загону військової частини № 9937 була передана для розподілу двокімнатна службова квартира АДРЕСА_1 (т.1 а.с.184).

Згідно з наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 399 від 3 червня 2011 року, затверджено перелік службової жилої площі для тимчасового проживання осіб, які займають посади керівного складу органів Державної прикордонної служби України і, зокрема, таким житлом у Східному регіональному управління в м.Маріуполі є квартира АДРЕСА_1. Донецький прикордонний загін зобов'язаний доповнити перелік службових приміщень та включити до цього переліку спірну квартиру (т.2 а.с.82-86).

За даними бухгалтерії Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 спірна квартира знаходиться на бухгалтерському обліку позивача (т.1 а.с.209).

Таким чином, дослідивши представлені докази у сукупності з поясненнями сторін, колегія суддів дійшла висновку, що Донецький прикордонний загін військової частини № 9937 має право на захист своїх інтересів у суді, що він є належним позивачем у справі за позовом про виселення відповідачів із службового жилого приміщення, що діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які відмовилася звільняти службову квартиру, порушені права та законні інтереси позивача, а тому рішення суду, як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права підлягає скасуванню.

Розглядаючи вимоги Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі службової квартири без надання іншого жилого приміщення, апеляційний суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у звязку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Згідно із ч. 1 ст. 122 ЖК на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до ст. 124 ЖК України, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з членів колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення.

Згідно з п.43 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 37 від 4 лютого 1988 року (v0037555-08) , службові житлові приміщення військовослужбовці Державної прикордонної служби України отримують до одержання ними постійного жилого приміщення.

Відповідно до п. 21 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловим приміщенням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року (1081-2006-п) , при звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім`ї, якщо інше не передбачено законодавством.

У відповідності з Інструкцією про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України, затвердженою наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 грудня 2007 року № 1040 (z0016-08) військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення. Службове житлове приміщення надається на час виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби (п.2.1).

З матеріалів справи вбачається, що у грудні 1994 року під час проходження служби в м.Луцькому прикордонному загоні ОСОБА_1 на родину з чотирьох осіб (він, дружина та двоє дітей) було надано трьохкімнатну квартиру жилою площею 37,8 кв.м по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.48 зв.).

В 2003 році ОСОБА_1 переведено для проходження подальшої служби до Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 (м.Маріуполь).

2 березня 2006 року ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 подали начальнику Донецького прикордонного загону нотаріальну посвідчену заяву про те, що у разі звільнення ОСОБА_1 з військової служби чи переведення до іншого місця служби, надану службову квартиру в м.Маріуполі вони зобов*язалися повернути (т.1 а.с.4).

рішенням Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2011 року, ОСОБА_1 відмовлено у позові до Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 про зобов'язання зарахувати на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов (т.2 а.с.49-50).

рішенням житлової комісія Донецького прикордонного загону № 9987 ОСОБА_1 знятий з квартирного обліку на отримання службового житла (т.1 а.с.76-79, т.2 а.с.24, 34-39, 64-67).

Заперечуючи проти позовних вимог Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 відповідач послався на те, що він прослужив в органах державної прикордонної служби більше 20 років, є інвалідом третьої групи, спірна квартира в м.Маріуполі надавалася йому, як жила площа для поліпшення житлових умов, оскільки він мав право на додаткову жилу площу і тому сім'я не може бути виселена зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Згідно із висновком МСЕК від 25 вересня 2008 року ОСОБА_1 є інвалідом Ш групи і його травма пов'язана з виконанням обов'язків вийської служби (т.1 а.с.99).

Статтею 125 ЖК України визначений перелік осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Проте, матеріали справи вказують на те, що відповідач ОСОБА_1 не відноситься до категорії осіб, які не можуть бути виселені без надання житлового приміщення, його служба в м.Маріуполі тривала менше 10 років, доказів того, що службова квартири в м.Маріуполі надавалася відповідчу як додаткова житла площа для поліпшення житлових умов, а не на період проходження служби в м.Маріуполі відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано.

З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що свою службу він розпочинав у м.Луцьку, де йому після проходження служби протягом 15 років була надана квартира АДРЕСА_1, яку він в наступному приватизував та подарував своїй доньці ОСОБА_5 Після звільнення з військової служби в 2008 році в м.Маріуполі він працевлаштувався на роботу в м.Луцьку де займає посаду начальника управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Луцької міської ради і займає квартиру, яка надавалася йому раніше (т.1 а.с.5, т.2 а.с.46,69).

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, свобода договору, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Враховуючи, що ОСОБА_1 у зв'язку із проходженням служби надавалося житлове приміщення в м.Луцьку, яке він приватизував та розпорядився ним на власний розсуд, відповідач закінчив службу в Донецькому прикордонному загоні № 9987, який надав йому службове приміщення для тимчасового проживання у зв'язку із проходженням служби, та враховуючи загальні засади цивільного судочинства і, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 підлягають задоволенню, а ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - виселенню з службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

На підставі ст. 88 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги Донецького прикордонного загону військової частини № 9937, вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь держави судовий збір по 4 грн.25 коп., не оплачений позивачем при зверненні до суду, та документально підтверджені судові витрати позивача по 45 грн.32 коп. з кожного (37,00+53,64=90,64):2 (т.1 а.с.3, 239, т.2 а.с.135).

Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309 ЦПК України, колегія суддів,

апеляційну скаргу Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 задовольнити.

рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 3 березня 2012 року скасувати.

Позовні вимоги Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення з службового жилого приміщення задовольнити.

Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 з службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь держави судовий збір по 4 грн.25 коп. з кожного та на користь Донецького прикордонного загону військової частини № 9937 у відшкодування судових витрат у справі по 45 грн.32 коп. з кожного.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.