2/2208/287/12 Про стягнення індексації за прострочення виконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду, та процентів від простроченої суми - 16.05.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа -міський відділ державної виконавчої служби Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області, про стягнення індексації за прострочення виконання грошового зобов'язання та процентів від простроченої суми із апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2012 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача на його користь 18548 грн. 29 коп. індексації за прострочення виконання грошового зобов'язання і 3937 грн. 10 коп. трьох процентів річних від простроченої суми, а всього 22485 грн. 39 коп.

Позивач зазначив, що рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2006 року стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 30726 грн. 29 коп. майнової шкоди, 500 грн. моральної шкоди, 213 грн. 07 коп. державного мита, а всього 31439 грн. 36 коп., які на даний час відповідачем не сплачені в повному обсязі. В період з 31 липня 2007 року до 18 січня 2011 року ОСОБА_2 перерахував йому 17046 грн. 09 коп., після чого виплати за судовим рішенням припинились. Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання і має компенсувати йому інфляційні втрати та проценти.

Суд залучив міський відділ державної виконавчої служби Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2012 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що встановлена ст. 625 ЦК України відповідальність застосовується лише до боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання у договірних відносинах, а між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виникли деліктні зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої стягувачу несвоєчасним виконанням рішення суду, і до цих правовідносин положення вказаної норми не застосовуються.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Учасники процесу, які у встановленому законом порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до суду не з'явилися.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Суд першої інстанції не застосував закон (ст.ст. 11, 509, 610 ЦК України), який підлягав застосуванню, та неправильно витлумачив положення ст. 625 ЦК України.

У зв'язку з порушенням судом норм матеріального права ухвалене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Встановлено, що Ярмолинецький районний суд Хмельницької області рішенням від 18 квітня 2006 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30726 грн. 29 коп. майнової шкоди, 500 грн. моральної шкоди, 213 грн. 07 коп. державного мита, а всього 31439 грн. 36 коп.

За цим рішенням 18 серпня 2006 року видано виконавчий лист № 2-10, який з 5 липня 2007 року знаходиться на виконанні в органах державної виконавчої служби.

В ході примусового виконання судового рішення було звернуто стягнення на заробітну плату відповідача. За період з 31 липня 2007 року до 28 лютого 2011 року ОСОБА_1 перераховано частинами 17046 грн. 09 коп. Після цього ОСОБА_2 припинив виплати, які відновились лише у вересні 2011 року (згідно платіжного доручення від 29 вересня 2011 року № 553 на 177 грн. 84 коп.).

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються наявними в справі письмовими доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В силу ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом вказаних правових норм між сторонами виникло грошове зобов'язання на підставі рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2006 року. Після набрання судовим рішенням законної сили ОСОБА_2 мав виконати його в повному обсязі, однак відповідач ухилився від виконання цього зобов'язання, що тягне за собою відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України.

Висновок суду першої інстанції про те, що вказана норма не регулює спірні відносини, є помилковим.

Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Сума інфляційних втрат за період з травня 2006 року до серпня 2011 року включно становить 18594 грн. 87 коп., а розмір процентів від простроченої суми за період з травня 2006 року до вересня 2011 року включно - 3960 грн. 30 коп. (розрахунки додаються).

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст. 11 ЦПК України), з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути суми, заявлені останнім в позові: 18548 грн. 29 коп. індексації за прострочення виконання грошового зобов'язання і 3937 грн. 10 коп. трьох процентів річних від простроченої суми.

Також позивачу мають бути присуджені з ОСОБА_2 понесені ним витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та судовий збір в сумі 344 грн. 85 коп. (224,85+120).

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Частина 2 даної норми визначає права даного учасника процесу та порядок його допуску до участі у справі.

Суд не звернув увагу на зазначені норми і не врахував, що адвокат ОСОБА_3 відповідно до ст. 38 ЦПК України брав участь у справі як представник позивача за договором про надання юридичних послуг від 27 жовтня 2011 року.

За своїм правовим статусом він не був особою, яка надавала позивачу правову допомогу, а тому витрати ОСОБА_1 на оплату його послуг (500 грн.) не можуть бути покладені на ОСОБА_2 в порядку ст. 84 ЦПК України. Клопотання ОСОБА_1 про присудження йому цих витрат слід відхилити.

Керуючись ст.ст. 88, 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 18548 грн. 29 коп. індексації за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з травня 2006 року до серпня 2011 року включно, 3937 грн. 10 коп. трьох процентів річних від простроченої суми за період з травня 2006 року до вересня 2011 року включно, 344 грн. 85 коп. понесених судових витрат, а всього 22830 грн. 24 коп.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.