2-741/2009 Про стягнення матеріальної і моральної шкоди, завданої бездіяльністю державного виконавця та стягнення судових витрат - 08.05.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Головного управління юстиції Міністерства юстиції України, Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України в АР Крим про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та судових витрат,

за апеляційними скаргами ОСОБА_6, Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим, Головного управління Державного казначейства України в АР Крим на рішення Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 06 липня 2009 року,

У березні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, мотивуючи тим, що у провадженні ВДВС Сімферопольського РУЮ на виконанні знаходився виконавчий лист, який було видано 06 липня 2000 року Сімферопольським районним судом АР Крим, про стягнення на його користь з ОСОБА_7 5 668 грн., який був виконаний лише в частині стягнення 528 грн., а в іншій частині внаслідок бездіяльності робітників ВДВС Сімферопольського РУЮ виконано не було, що встановлено рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 13 березня 2004 року. Зазначає, що на майно боржниці накладався арешт 21 лютого 2000 року та 07 липня 2000 року, але всупереч вимогам ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» арештоване майно не було реалізовано в двомісячний термін з дня накладання арешту. З метою вилучення арештованого майна держвиконавець виїхав за місцем знаходження майна лише через п'ятнадцять місяців з дня опису і накладання арешту, а саме 25 жовтня 2001 року. Оскільки описаного і арештованого майна не було в наявності, державним виконавцем було складено акт про відсутність майна. Зазначає, що він неодноразово повідомляв відповідача, що боржниця ОСОБА_7 розпродає майно, яке було описане і арештоване, однак жодних заходів з цього приводу відповідач не приймав.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_6 зазначив у якості відповідачів також Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим та Головне управління Державного казначейства України в АР Крим (правонаступником якого є Державна казначейська служба України) та просив стягнути на його користь за рахунок держави матеріальну шкоду в розмірі 14 019 грн., яка складається з суми невиконаного рішення у розмірі 5140 грн. 45 коп. індексу інфляції на зазначену суму та 947 грн., витрачених на лікування та у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн., спричиненої моральними стражданнями, порушенням нормальних життєвих зв'язків.

Справа розглядалася судами неодноразово.

рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06 липня 2009 року позов задоволено частково: стягнуто з держави в особі Головного управління Державного казначейства країни в АР Крим на користь ОСОБА_6 у відшкодування матеріальної шкоди 5 140,45 грн., моральної шкоди 1 000 грн.; стягнуто з Відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим на користь ОСОБА_6 витрати на надання юридичної допомоги - 1 500 грн., судовий збір - 59,90 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн.; в решті позову про відшкодування моральної шкоди в розмірі 49 000 грн., компенсації шкоди у зв'язку із застосуванням індексу інфляції в сумі 7 931,55 грн., 947 грн. за придбання ліків відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ВДВС Сімферопольського РУЮ АР Крим та Головне управління Державного казначейства України в АР Крим (правонаступником якого є Державна казначейська служба України) надіслали до суду апеляційні скарги, в яких просять рішення суду скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи.

Також, ОСОБА_6 надіслав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи.

рішенням Апеляційного суду АР Крим від 01 лютого 2010 року рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06 липня 2009 року в частині задоволення позову та відмови у задоволенні позову щодо компенсації частки шкоди зі застосуванням індексу інфляції скасовано та ухвалено нове: позов ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто з ВДВС Сімферопольського управління юстиції АР Крим на користь ОСОБА_6 12 044,74 грн. матеріальних збитків та 1 000 грн. моральної шкоди; зобов'язано Головне управління Державного казначейства України в АР Крим списати 12 044,74 грн. матеріальних збитків та 1 000 грн. моральної шкоди з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України; стягнуто з ВДВС сімферопольського управління юстиції АР Крим на користь ОСОБА_6 витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, в розмірі 600 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 120,44 грн.; у задоволенні решти позову відмовлено; рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 947 грн. залишено без змін.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 14 березня 2012 року рішення Апеляційного суду АР Крим від 01 лютого 2010 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши сторони, що з'явилися, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи державної виконавчої служби виявили неправомірну бездіяльність при виконанні рішення суду про стягнення на користь позивача грошових коштів, внаслідок чого рішення суду тривалий час не виконувалось, а після цього повернули виконавчий лист у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. При цьому, визнав встановленим, що державним виконавцем у зв'язку з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» (606-14) не вжито заходів щодо виконання рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 06 червня 2000 року з виконавчим листом, чим було заподіяно позивачеві матеріальну шкоду в розмірі 5 140 грн. 45 коп. та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн., яка підлягає стягненню з Головного управління Державного казначейства України в АР Крим.

З такими висновками суду першої інстанції не може погодитися колегія суддів, оскільки вони суперечать обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів у відповідності до вимог ст. 1173 ЦК України.

Судом встановлено, що рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 06 червня 2000 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 борг за договором займу в сумі 5 668 грн.

06 липня 2000 року за заявою ОСОБА_6 відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання зазначеного рішення суду.

07 липня 2000 року згідно з актом опису й арешту майна державним виконавцем ВДВС Сімферопольського РУЮ описано та накладено арешт на майно боржниці ОСОБА_7

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 посилався на порушення держвиконавцем ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: арештоване майно не було реалізовано у двохмісячний термін. Внаслідок чого, 25 жовтня 2001 року державним виконавцем при виїзді на місце знаходження арештованого майна було встановлено, що майно, вказане в акті опису і арешту від 07 липня 2000 року відсутнє, його місце знаходження невідоме, боржник змінив місце проживання.

Майно, яке залишилося, було продано держвиконавцем за 258 грн., гроші передані стягувачу.

23 грудня 2001 року ОСОБА_6 повернено виконавчий лист без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 13 березня 2003 року визнано бездіяльність ВДВС Сімферопольського РУЮ при виконанні рішення суду про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 неправомірною, при цьому встановлена вина державного виконавця лише в порушенні вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо процедури накладення арешту на майно та його реалізації.

З постанови про повернення виконавчого документу від 23 грудня 2001 року вбачається, що державним виконавцем роз'яснено стягувачу право на повторне пред'явлення для виконання зазначеного виконавчого листу.

Відповідно до ч.5 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 2-6 (в т.ч. якщо у боржника відсутнє майно) і не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону.

Скориставшись цим правом, 04 вересня 2002 року ОСОБА_8, діючим в інтересах ОСОБА_6, повторно подано у ВДВС Сімферопольського РУЮ виконавчий лист № 20530/2000 від 21 червня 2002 року.

Постановою держвиконавця ВДВС Сімферопольського РУЮ від 05 вересня 2002 року відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-530, роз'яснено право на оскарження зазначеної постанови у встановлений законом строк.

Зазначена постанова позивачем у судовому порядку не оскаржена.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час дії правовідносин) такі виконавчі документи як виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років.

Позивач не скористався передбаченим законом правом на повторне пред'явлення належним чином оформленого виконавчого документа в межах трирічного строку, обравши спосіб захисту пред'явлення зазначеного позову про відшкодування шкоди ВДВС Сімферопольського РУЮ.

Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» (v0014700-03) вина юридичної особи в невиконанні рішення доводиться відповідно до положень ст. 30 ЦПК України і може полягати у непроведенні стягнення коштів з боржника як навмисно, так і внаслідок недбалості, в тому числі й у разі невиплати йому заробітку (доходу), на який звертається стягнення.

До юридичної особи не переходять зобов'язання боржника за виконавчим документом, присуджені з неї на користь стягувача кошти мають компенсаційний характер.

Оскільки погашення заборгованості в сумі 5 140,45 грн. покладено рішенням суду на ОСОБА_7, а позов пред'явлено саме про відшкодування шкоди на підставі ст. 22 ЦК України, вимоги про стягнення з ДВС Сімферопольського РУЮ суми у розмірі невиконаної частини рішення суду від 06 червня 2000 року, є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

При цьому, колегією суддів враховуються пояснення позивача у суді апеляційного суду про те, що йому відомо про місцезнаходження боржника, той не відмовляється від сплати боргу, але внаслідок скрутного матеріального становища не може виконати свої зобов'язання.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, розглядаючи спір, суд встановлює фактичні обставини на підставі наданих сторонами письмових або речових доказів, пояснень свідків чи інших передбачених законом фактичних даних. При цьому, за правилами ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог, або заперечень.

Позивачем не доведено які саме неправомірні дії держвиконавця спричинили йому шкоду, розмір шкоди та причинний зв'язок цієї шкоди з неправомірними діями відповідача.

Докази тому, що саме з вини держвиконавця не виконано судове рішення про стягнення з ОСОБА_7 суми боргу на користь позивача на надані.

Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття виконавчого провадження № 2-530 від 06 червня 2000 року, 07 липня 2000 року держвиконавцем було описано та накладено арешт на майно, належне ОСОБА_7, а саме: ракушняк, дошку, шифер, вапняний розчин, бетон, дошку листостружкову, висновком будівельно -технічної експертизи від 21 серпня 2000 року зазначено майно було оцінено у 3 575 грн. 19 липня 2000 року держвиконавцем зазначено майно було передано на зберігання і реалізацію в ККПМКАТ «Кримаукціонторг» по акту прийому-передачі. 14 серпня 2000 року державним виконавцем в Кримаукціонторг передані будівельні матеріали на суму 3058 грн. 25 коп.

У зв'язку з чим, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги щодо того, що тривалість виконання судового рішення обумовлено в тому числі і тим, що реалізація майна, яке було арештовано та описано, проводиться у відповідності до п.5.12 Інструкції про проведення виконавчих дій спеціалізованими торгівельними організаціями.

17 вересня 2001 року державним виконавцем описані: ракушняк, дошка, шифер, вапняний розчин, бетон, дошка листостружкова, та передано на відповідне зберігання боржниці ОСОБА_7.

25 жовтня 2001 року державним виконавцем було виявлено відсутність арештованого майна, за зберігання якого відповідальність була покладена на ОСОБА_7

У виконання п.6 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» 12 листопада 2001 року на адресу місцевого суду Сімферопольського району направлено акт державного виконавця про притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності.

Постановою Сімферопольського РВ від 26 січня 2002 року відмовлено у порушенні кримінальної справи по матеріалам з ВДВС Сімферопольського району у відношенні ОСОБА_7 по ст. 388 КК України у зв'язку з виключенням зазначеної норми з кримінального кодексу.

За таких обставин, враховуюче наведене, висновки суду першої інстанції про спричинення держвиконавцем шкоди позивачеві та наявності правових підстав для її відшкодування є помилковими, такими, що не відповідають обставинам справи та суперечать вимогам матеріального та процесуального права, тому рішення відповідно до ст. 309 ч.1 п.4 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 304 п.1, 307, 308, 309, 313 п.1, 314, 315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим задовольнити.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в АР Крим задовольнити.

рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 06 липня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_6 відмовити у задоволені позову до Головного управління юстиції Міністерства юстиції України, Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України в АР Крим про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та судових витрат.