Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Боймиструка С.В., Василевича В.С., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання -Коробчук А.М.,

з участю сторін та їх представників: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" на рішення Дубенського міськрайонного суду від 16 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" про стягнення вступного внеску, щомісячних внесків та авансового платежу, визнання угоди недійсною,

В березні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ТзОВ "АВТО ПРОСТО" про стягнення на її користь вступного внеску в розмірі 2246,4 грн., щомісячних внесків на загальну суму 1597,75 грн. та авансового платежу в сумі 35444,2 грн. сплачених за угодою № 0327761 від 30 вересня 2010 року про надання послуг системи АвтоТак спрямованих на придбання автомобіля, яка була розірвана 27 січня 2011 року, а всього 39288,35 грн.

В ході розгляду справи 21 червня 2011 року ОСОБА_2 збільшила розмір позовних вимог та просила визнати укладену угоду № 0327761 від 30 вересня 2010 року недійсною.

Місцевим судом розглядувались обидві позовні вимоги.

рішенням Дубенського міськрайонного суду від 16 вересня 2011 року позов задоволено частково: визнано угоду № 0327761 від 30 вересня 2010 року, укладену між ОСОБА_2 та ТзОВ "АВТО ПРОСТО", недійсною. Стягнуто з ТзОВ "АВТО ПРОСТО" на користь ОСОБА_2 39288 грн. 35 коп. сплачених нею по угоді коштів, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, та 1599 грн. 70 коп. витрат на правову допомогу, а всього 41008 грн. 05 коп.

В задоволенні решти позовних вимог, зокрема про стягнення вступного внеску, щомісячних внесків та авансового платежу внаслідок розірвання 27 січня 2011 року угоди № 0327761 від 30 вересня 2010 року відмовлено за їх безпідставністю.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ТзОВ "АВТО ПРОСТО" вказує, що в мотивувальній частині рішення суд, не досліджуючи матеріали справи, без надання будь-якого аналізу норм права вирішив, що ТОВ "АВТО ПРОСТО" надає фінансові послуги, не маючи відповідної ліцензії, та визнав угоду недійсною на підставі ст. 227 ЦК України, відповідно до якої правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Вважає такий висновок суду є помилковим, судом застосовано норму, яка не підлягала застосуванню.

Вказує, що суд обґрунтував свої висновки на підставі листа Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (далі - Держфінпослуг) № 5737/12-12 від 24.04.2009 року, згідно якого надання послуг при придбанні товарів в групах містить ознаки фінансової послуги, однак жодних клопотань про витребування даного листа в суді не заявлялося, аналіз діяльності ТОВ "АВТО ПРОСТО" Держфінпослуг не проводило, висновків не надавало.

Доводить, що віднесення будь-яких послуг до певного виду фінансових послуг відбувається виключно шляхом ухвалення Держфінпослуг розпорядження, яке підлягає реєстрації в Єдиному Державному Реєстрі нормативних актів. Станом на 26.09.2011 року таке розпорядження не видавалося.

Справа № 2- 541/11 Головуючий у 1-й інст. - Юзьвяк Б.Г.

Провадження №22-ц-1790/709/2012р. Доповідач -Боймиструк С.В.

Зазначає, що Держфінпослуг може надавати висновок про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг лише щодо фінансових послуг, визначених ст. 4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Виходячи зі змісту ст. 4 даного Закону, послуги, що їх надає ТОВ "АВТО ПРОСТО", не підпадають ні під одну з перелічених послуг вказаної статті.

Таким чином, висновок суду про те, що Держфінпослуг віднесла діяльність з надання послуг, спрямованих на придбання автомобіля до певного виду фінансових послуг, вважає безпідставним.

Вказує, що до визначення Законом (2664-14) або висновком Держкомфінпослуг певної операції як фінансової послуги діяльність осіб, які здійснюють такі операції, не підпадає під дію законодавства про фінансові послуги.

Зазначає, що на час укладання спірної угоди не існувало Закону (2664-14) чи нормативно-правового акта уповноваженого органу, який би визначав послуги з адміністрування придбання в групах, як фінансові послуги.

02.06.2011 року було прийнято ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (3462-17) , яким було доповнено ч.1 ст. 4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг " пунктом 11-1, згідно якого адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах віднесено до фінансових послуг. Також було зобов'язано спеціально уповноважений орган виконавчої влади у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону (2664-14) розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Зазначає що на даний час не існує нормативно-правового акта Держкомфінпослуг, яким була б встановлена необхідність отримання ліцензії для здійснення такої діяльності, а тому не існує правових підстав для отримання відповідачем ліцензії на здійснення своєї діяльності.

Оскільки правовідносини між сторонами у даній справі виникли у вересні 2010 року, тобто до ухвалення ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" від 02.06.2011 року (3462-17) , то у відповідача не існувало потреби отримувати ліцензію невідомого зразка та виконувати неіснуючі ліцензійні умови здійснення своєї діяльності.

З цих підстав просить рішення Дубенського міськрайонного суду від 16 вересня 2011 року скасувати в частині визнання угоди недійсною і застосування реституції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги представник відповідача в судовому засіданні підтримав повністю.

Позивачка до суду не з'явилась повторно, хоч завчасно в установлено порядку була повідомлена про час і місце розгляду справи.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов та визнаючи угоду № 0327761 від 30 вересня 2010 року, укладену між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач надав позивачці фінансові послуги, на здійснення яких не мав відповідної ліцензії.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду.

На час укладення угоди № 0327761 від 30 вересня 2010 року між сторонами, такий вид послуг, як адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, законодавцем не був віднесений до переліку фінансових послуг, які передбачені ч.1 ст.4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ", а тому для здійснення відповідачем такої діяльності на той час, ліцензія не потребувалась.

Законодавцем 02.06.2011 року ч.1 ст.4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг " доповнена п. 11-1, згідно якого адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах віднесено до фінансових послуг, і цей пункт набрав чинності 8 січня 2012 року.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України таст. 5 ЦК України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, відповідно п.6 ч.1 ст.28 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг " та п.п.7 і 8 п.4 діючого на той час Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України затвердженого Указом Президента України № 292/2003 від 04.04.2003 року (292/2003) , комісія відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції: давала висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг та здійснювала в установленому порядку ліцензування такої діяльності.

Отже, в межах своєї компетенції (не підміняючи законодавця та не створюючи новел у законі), вищеназвана комісія могла дати висновок про віднесення (чи прирівнення) операцій з надання послуг до того чи іншого виду існуючих фінансових послуг тільки прямо передбачених на той час в ч.1 ст.4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ", серед яких, такого виду діяльності, як адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах не було.

Посилання суду першої інстанції в рішенні на листа Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (далі - Держфінпослуг) № 5737/12-12 від 24.04.2009 року, згідно якого надання послуг при придбанні товарів в групах містить ознаки фінансової послуги, не заслуговує на увагу.

Зокрема, не зазначено конкретно, що надання послуг при придбанні товарів в групах містить ознаки якоїсь фінансової послуги (з передбачених законом) та крім того, цей лист чи його копія не долучений до матеріалів справи та не був предметом судового дослідження.

Отже, суд першої інстанції вказаній обставині належної оцінки не дав, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання угоди № 0327761 від 30 вересня 2010 року недійсною і застосування реституції із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В частині відмови в задоволенні позову про стягнення вступного внеску, щомісячних внесків та авансового платежу внаслідок розірвання 27 січня 2011 року угоди № 0327761 від 30 вересня 2010 року рішення не оскаржувалось, не було предметом апеляційного перегляду, а тому відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, цій частині воно залишається без змін.

Згідно ст. 88 ЦПК України ОСОБА_2 має відшкодувати відповідачу понесені ним судові витрати: 209,29 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на інформаційно-технічне забезпечення по 120 грн. а всього 329,29 грн.(а.с.94-96).

Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309, ст. 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" задоволити .

рішення Дубенського міськрайонного суду від 16 вересня 2011 року в частині визнання угоди № 0327761 від 30 вересня 2010 року недійсною і застосування реституції скасувати.

В позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" про визнання угоди № 0327761 від 30 вересня 2010 року недійсною відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ПРОСТО" 329,29 грн. судових витрат.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з набрання ним законної сили.