Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючогоМіцнея В. Ф.

суддів: Литвинюк І.М., Половінкіної Н.Ю.

секретаря: Лисак О.А.

за участю: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Чорногузівської сільської ради Вижницького району, ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи: відділ Держкомзему у Вижницькому районі, ОСОБА_6, про скасування рішення сільської ради, визнання права власності на нерухоме майно, визнання частково недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Чорногузівської сільської ради Вижницького району, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ Держкомзему у Вижницькому районі, про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2011 року, -

У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Чорногузівської сільської ради Вижницького району, ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, відділ Держкомзему у Вижницькому районі, про скасування рішення сільської ради та визнання частково недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку. Вказував на те, що рішенням виконкому Чорногузівської сільської ради від 27 січня 1994 року його батькові ОСОБА_7 було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,50 га для ведення особистого підсобного господарства, а рішенням виконкому від 26 січня 1995 року № 3

22ц - 204/12 Головуючий у 1-й інстанції

категорія 2/5 Пилипюк І.В.

Суддя-доповідач: Міцней В.Ф.

задоволено заяву ОСОБА_7 про дачу згоди на вилучення з його присадибної земельної ділянки 0,12 га для передачі йому під будівництво жилого будинку та задоволено його заяву про відкриття йому окремого особового рахунку в погосподарській книзі сільської ради. Протягом 1995-2007 років він сплачував земельний податок за цю земельну ділянку. Проте рішенням Чорногузівської сільської ради від 25 вересня 2008 року № 01-19/08 ОСОБА_7 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,5479 га, у тому числі 0,25 га для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та 0,2479 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього рішення ОСОБА_7 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 362113. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Згідно заповіту від 29 листопада 2007 року ОСОБА_7 заповів відповідачу ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та всю земельну ділянку, призначену для обслуговування житлового будинку, а також для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у АДРЕСА_1.

Вважаючи рішення сільської ради незаконним, просив визнати його недійсним та скасувати в частині передачі ОСОБА_7 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,12 га, а також визнати частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №362113 від 3 грудня 2008 року.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 збільшив розмір позовних вимог і просив визнати за ним право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться у АДРЕСА_1, посилаючись на те, що цей будинок належав колгоспному двору, членами якого станом на 15 квітня 1991 року були його батько - ОСОБА_7 та він.

Окрім того, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 0,0422 га, призначену для ведення особистого селянського господарства. Вказував на те, що із земельної ділянки площею 0,2468 га, яка знаходиться в урочищі "Гледів" у с.Чорногузи Вижницького району і призначена для ведення особистого селянського господарства, 0,12 га було надано йому під будівництво житлового будинку відповідно до рішення виконкому Чорногузівської сільської ради від 26 січня 1995 року № 3, а 0,1268 га не охоплено заповітом, складеним ОСОБА_7 на імя відповідача ОСОБА_1 Вважав, що земельна ділянка площею 0,1268 га спадкується ним та відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_5 на загальних підставах.

ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Чорногузівської сільської ради Вижницького району, ОСОБА_1, ОСОБА_5, третя особа - відділ Держкомзему у Вижницькому районі, про визнання права власності на спадкове майно. Вказував на те, що після смерті його батька ОСОБА_7 відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться у АДРЕСА_1, та на земельні ділянки площею 0,25 га і 0,2479 га, які призначені відповідно для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, ведення особистого селянського господарства. Вказане майно у відповідності до заповіту від 29 листопада 2009 року заповідано йому. Він своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у звязку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та наявністю спору щодо земельної ділянки площею 0,2479 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказане майно.

Посилаючись на ці обставини, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, та на земельну ділянку площею 0,2479 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.

рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2011 року відмовлено у задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний позов: визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 Чернівецької області, та на земельну ділянку площею 0,2479 га, призначену для ведення особистого селянського господарства відповідно до державного акта серії ЯЕ № 362113 від 3 грудня 2008 року. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його змінені позовні вимоги та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує на ті ж обставини, що і в позовній заяві.

В судовому засіданні ОСОБА_4 та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги.

Представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнала, вважає, що рішення суду є законним, обґрунтованим і підстав для його скасування немає.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вказаної позовної вимоги ОСОБА_4 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_1, а в решті - залишенню без змін з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 був зареєстрований у колгоспному дворі по АДРЕСА_1, однак фактично не проживав у спірному будинку і втратив право на частку у цьому дворі.

Окрім того, суд дійшов висновку, що у задоволенні цієї вимоги слід відмовити також у звязку із спливом позовної давності.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі, відомостей щодо членів та майна колгоспного двору було покладено на сільські ради.

Як вбачається з витягу з погосподарської книги Чорногузівської сільської ради за 1991-1996 роки, спірний будинок з господарськими будівлями був споруджений у 1991 році та належав колгоспному двору, членами якого станом на 15 квітня 1991 року були ОСОБА_7 та ОСОБА_4.

Згідно зі ст. 120 ЦК УРСР 1963 року, що діяла на той час, майно колгоспного двору належить всім членам двору на праві спільної сумісної власності, а відповідно до ч.2 ст.123 цього Кодексу частки кожного члена двору рівні, включаючи неповнолітніх та непрацездатних членів двору. Пленум Верховного Суду України у п.6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) розяснив, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (у цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороби).

Суд першої інстанції неповно зясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_4 втратив право на частку у колгоспному дворі.

Згідно довідки Сторожинецького лісового коледжу від 28 лютого 2012 року № 83 ОСОБА_4 з 20 серпня 1985 року по 25 лютого 1989 року навчався на денному відділенні Сторожинецького лісового технікуму ( нині лісовий коледж), а з 26 травня 1989 року по 14 травня 1991 року проходив дійсну строкову військову службу, що підтверджується довідкою Сторожинецького районного військового комісаріату від 27 лютого 2012 року № 84.

У відповідності до ст. 126 ЦК УРСР 1963 року працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у ведені господарства у звязку призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

За таких обставин ОСОБА_4 не можна вважати таким, що втратив права на частку в майні колгоспного двору.

Не відповідає обставинам справи висновок суду про те, що спірний будинок був побудований протягом 1984-1986 років.

У розділі ІІІ погосподарської книги Чорногузівської сільської ради за 1991-1996 роки зазначено, що спірний будинок побудований у 1991 році.

Окрім того, з рішення Вижницького районного суду від 2 листопада 1989 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, вбачається, що будівництво спірного будинку на момент розгляду справи не було завершено (т.1, а.с.217).

Безпідставним є посилання суду на пропуск позивачем ОСОБА_1 строку для звернення до суду з позовною вимогою про визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку як на додаткову підставу для відмови у задоволенні цієї вимоги.

У відповідності до ст. 76 ЦК УРСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналогічні положення передбачено статтею 261 ЦК України.

Як пояснив ОСОБА_4, про порушення свого права на спірний будинок він дізнався після смерті батька ОСОБА_7

Окрім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовна давність застосовується лише у разі обґрунтованості і доведеності позовних вимог позивача.

Таким чином, позовна вимога ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

У звязку з цим позовна вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на вказаний будинок в порядку спадкування підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,2979 га, суд першої інстанції виходив з того, що у звязку з наявністю спору позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цю земельну ділянку.

Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом земельної ділянки, призначеної для ведення особистого селянського господарства, на яку ОСОБА_7 за життя був виданий державний акт на право власності серії ЯЕ № 362113 (т.1, а.с.13-14).

За змістом ч.1 ст. 1296 ЦК України, ст. 66 Закону України "Про нотаріат", п.216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5 (z0283-04) , спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину після подання правовстановлюючих документів про належність майна, яке підлягає реєстрації. Якщо на майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту. Пленум Верховного Суду України у п.23 постанови № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) розяснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі

свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

З матеріалів справи вбачається, що на вказану земельну ділянку ухвалою суду накладено арешт (т.1 а.с.98-99).

Таким чином, після зняття арешту зі спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вправі отримувати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на цю земельну ділянку.

З огляду на викладене позовна вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про скасування рішення Чорногузівської сільської ради від 25 вересня 2008 року № 01-19/08, визнання частково недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 362113 та визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 0,0422 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.

У позовній заяві й апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуваним рішенням сільської ради та державним актом в частині передачі ОСОБА_7 у власність земельної ділянки площею 0,12 га порушено його право на цю земельну ділянку.

Однак ці доводи є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.22 ЗК України в редакції Закону України №2196-ХІІ від 13 березня 1992 року (2196-12) , який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землеврядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує права власності або право користування землею, забороняється.

Статтею 23 цього Кодексу передбачено, що право власності або право користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням виконкому Чорногузівської сільської ради від 27 січня 1994 року ОСОБА_7 було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,50 га для ведення особистого підсобного господарства.

рішенням виконкому від 26 січня 1995 року № 3 задоволено заяву ОСОБА_7 про дачу згоди на вилучення з його присадибної земельної ділянки 0,12 га для передачі ОСОБА_4 під будівництво жилого будинку та задоволено заяву останнього про відкриття окремого особового рахунку в погосподарській книзі сільської ради.

Однак ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження того, що у нього виникло право власності або право користування вказаною земельною ділянкою.

Статтею 29 ЗК України в редакції Закону України №2196-ХІІ від 13 березня 1992 року (2196-12) передбачено, що припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника зелі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.

Проте, як встановлено судом, рішення про припинення права власності ОСОБА_7 чи користування ним земельною ділянкою площею 0,12 га Чорногузівською сільською радою не було прийнято.

Окрім того, рішенням виконкому Сторожинецької міської ради від 17 червня 1994 року № 6 ОСОБА_4 виділено по АДРЕСА_2 земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, а на підставі рішення Сторожинецької міської ради від 8 жовтня 2010 року йому видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку (т.1, а.с. 60-63).

З довідки Чорногузівської сільської ради від 21 лютого 2011 року вбачається, що у лютому 1999 року рішенням виконкому сільської ради закрито особовий рахунок № 1306, який був відкритий на імя ОСОБА_4 відповідно до рішення виконкому від 26 січня 1995 року.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Чорногузівської сільської ради від 25 вересня 2008 року в частині передачі ОСОБА_7 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,12 га та визнання частково недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 362113, виданого на підставі цього рішення.

Не вбачає колегія суддів підстав для скасування рішення суду і в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання за ним права власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 0,0422 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.

З копії заповіту від 29 листопада 2007 року видно, що ОСОБА_7 заповів ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, всю земельну ділянку, призначену для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться по вулиці Федьковича №2 у с. Чорногузи, а ОСОБА_4 і ОСОБА_5 заповів інше нерухоме та рухоме майно.

У своїй позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що земельна ділянка площею 0,1268 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, не охоплена вказаним заповітом, оскільки знаходиться в урочищі "Гледів", тому ця земельна ділянка спадкується ним та відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_5 на загальних підставах.

Зазначена земельна ділянка входить до складу земельної ділянки №2 площею 0,2468 га, на яку ОСОБА_7 за життя був виданий державний акт на право власності серії ЯЕ № 362113 (т.1, а.с.13).

За наявності правовстановлюючого документа свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на цю земельну ділянку у звязку з наявністю між сторонами спору щодо її охоплення заповітом є передчасним, оскільки сторони, які є спадкоємцями, можуть у відповідності до ст. 1256 ЦК України тлумачити заповіт, а в разі недосягнення згоди між ними тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст.213 цього Кодексу.

З вимогою про тлумачення вказаного заповіту ніхто із сторін до суду не звертався.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 у відповідності до п.1, п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вказаної позовної вимоги ОСОБА_4 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_1, а в решті залишенню без змін.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 слід стягнути судовий збір в розмірі 343 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн, які документально підтверджені, а всього 463 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2011 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до Чорногузівської сільської ради Вижницького району, ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи: відділ Держкомзему у Вижницькому районі, ОСОБА_6, в частині визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Чорногузівської сільської ради Вижницького району, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ Держкомзему у Вижницькому районі, про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 Чернівецької області.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Чорногузівської сільської ради Вижницького району, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ Держкомзему у Вижницькому районі, про визнання в порядку спадкування права власності на земельну ділянку площею 0,2979 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 463 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.