22-ц-1186/12 Про стягнення аліментів - 15.02.2012 Прийняття

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебувала з ОСОБА_4 у шлюбі з 1991року по 2009 рік. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який не досяг повноліття та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який досяг повноліття, але продовжував навчатися з вересня 2009 року на денному відділенні Класичного приватного університету та на теперішній час, через матеріальні труднощі, змінив денну форму навчання в університеті на заочну.

Сини проживають спільно із нею. З 2007 року відповідач перестав надавати кошти на утримання дітей, а з 2009 року проживає окремо від них, ухиляючись при цьому від сплати аліментів.

Посилаючись на зазначені обставини та враховуючи задовільний стан здоров’я відповідача, наявність у нього постійного місця роботи та стабільного заробітку, відсутність інших неповнолітніх дітей, або дружини, на яких він повинен сплачувати аліменти, просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в розмірі Ѕ частини заробітку, починаючи з 12.08.2008 року до 01.10.2011 року, після цього аліменти стягувати в розмірі ј частини заробітку (доходу) до досягнення сином ОСОБА_5 повноліття та стягнути додаткові витрати на сина ОСОБА_6 викликані особливими обставинами в сумі 120 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку щомісяця, починаючи з 12.08.2011 року і до 01.10.2011 року та на утримання ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.08.2011 року і до повноліття дитини.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати у сумі 214,60 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, судом неповне з’ясовані обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, зокрема неправильно застосовані норми ст. 185, 191 СК України. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішенням, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 частково та стягуючи аліменти з ОСОБА_4 на навчання сина ОСОБА_7 у розмірі 1/6 частки всіх доходів, та на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 у розмірі ј частки всіх видів доходів починаючи з дня подачі позову - 12.08.2011 року, суд першої інстанції виходячи із закріпленого законодавством принципу, про обов’язок батьків утримувати своїх дітей, та з’ясувавши фактичні обставини справи, що мають істотне значення, дійшов висновку про стягнення аліментів з батька у такому розмірі на період навчання сина ОСОБА_7 до 01.10.2011 року та до повноліття сина ОСОБА_8. Відмовляючи у стягненні додаткових витрат, пов’язаних з навчанням сина ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені ОСОБА_4 додаткові витрати є витрати, що пов’язані з навчанням сина та не викликані особливими обставинами. Відмовляючи у стягненні аліментів за минулий час, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_4 не довела, що вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх отримати у зв’язку з ухиленням відповідача від їх сплати.

Судова колегія вважає, що висновок суду є вірним, розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, на які посилалися сторони, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу, та закон, що їх регулює.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який є повнолітнім, однак продовжує навчання у Класичному приватному університеті, до 01.10.2011 року на денному відділенні, а з 01.10.2011 року на заочному відділенні зазначеного університету (а.с. 7,9), а також батьком неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

При вирішенні спору судом першої інстанції вірно застосовані норми сімейного законодавства, що регулюють питання утримання дітей та стягнення аліментів як на утримання неповнолітньої дитини так і на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги батьків.

Згідно ст.ст. 180,181, 182, СК України, батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини(аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів суд враховує - стан здоров’я та матеріальне становище дитини, стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, інші обставини, що мають істотне значення.

Зазначеним обставинам суд першої інстанції дав належну правову оцінку, а тому дійшов обґрунтованого до висновку, що відповідач зобов’язаний виплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у розмірі ј частки всіх видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Правильний висновок суду і щодо стягнення аліментів у зв’язку з навчанням повнолітнього сина ОСОБА_7.

Відповідно ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України (2947-14) при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз’яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу .

Тобто, однією з умов для задоволення позову є можливість платника надавати матеріальну допомогу.

Статтею 200 СК України встановлено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

При вирішенні спору в цій частині позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції врахував всі обставини, передбачені ст. 182 СК України для визначення розміру аліментів, тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 має можливість надавати матеріальну допомогу у зв’язку з навчанням сина, та правомірно стягнув 1/6 частину всіх видів його заробітку з моменту подачі позову до 01.10.2011 року до часу навчання сина на денній формі навчання.

Щодо доводів апелянта відносно стягнення аліментів за минулий час, зокрема, з 09.08.2008 року, за три роки, то висновок суду першої інстанції про стягнення аліментів саме з моменту подачі позову –12.08.2011 року є правильним, оскільки в силу ч.2 ст.191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Однак, будь-яких належних та допустимих доказів, у розумінні ст. 57- 60 ЦПК України, на підтвердження того, що ОСОБА_3 вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача ОСОБА_4, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати, позивач до суду першої інстанції не надала. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції, які б суд апеляційної інстанції міг би дослідити в порядку ч.2 ст. 303 ЦПК України.

Доводи апелянта про те, що такими доказами є показання свідків, які підтверджують, що ОСОБА_4 не платив аліменти на дітей не є належними та допустимими доказами на підтвердження того, що ОСОБА_3 вживала заходів щодо одержання аліментів з ОСОБА_4, а він ухилявся від їх сплати. Не є належними та допустимими доказами і вмовляння та звернення до матері ОСОБА_4 з метою вплинути на нього щодо сплати аліментів на дітей. Такі докази, відповідально до вимог ст. 212 ЦПК України можуть бути оцінені в сукупності з іншими належними, допустимими та переконливими доказами, а тому висновок суду щодо стягнення аліментів з моменту звернення до суду є правильним та обґрунтованим.

Що стосується доводів апелянта відносно стягнення додаткових витрат, пов’язаних з розвитком здібностей дитини (її навчанням), то суд першої інстанції при відмові у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_3 обґрунтовано виходив з того, що витрати, які виникли у зв’язку з навчання сина ОСОБА_7 у Класичному приватному університеті у сумі 3800 грн. не є додатковими витратами на дитину, оскільки закон додаткові витрати на дитину пов’язує саме з особливими обставинами викликаними розвитком здібностей дитини, які потребують додаткових витрат, а навчання дитини з метою отримання освіти не є тими особливими обставинами, що потребують додаткових витрат. Висновок суду про те, що позивач не зверталася до відповідача про стягнення витрат на навчання дитини не спростовується доводами апелянта.

Інший довід апелянта щодо неправильного визначення розміру аліментів на навчання сина безпідставний. При визначенні розміру аліментів на навчання дитини, суд першої інстанції врахував всі істотні обставини, передбачені ст. 181,182 СК України, а тому дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів на навчання сина у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку ОСОБА_4

Таким чином, при ухваленні рішення суд правильно застосувавши норми ст. ст. 10, 60, 213, 214 ЦПК України, повно та всебічно з’ясував обставини справи на які посилалися сторони, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, а тому висновків суду першої інстанції не спростовують. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення у дані справі.