АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 2-414/2011р. 
Головуючий 1 інст. - Марченко О.М.
Провадження № 22-ц/2090/ 178/2012
Категорія: визнання угоди недійсною 
Доповідач - Гуцал Л.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2012 року
( Додатково див. ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (rs24411362) )
судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого –Гуцал Л.В.,
суддів –Коростійової В.І., Ізмайлової Г.Н.,
за участю секретаря – Чабан А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 3 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та нтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, служба у справах дітей департаменту праці та соціальної політики, про визнання угоди –договору іпотеки недійсним,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений 30 листопада 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, р.№8300. Посилався на те, що цей договір був укладений без його на то згоди, як співвласника квартири та, крім того, суперечить інтересам неповнолітньої дитини.
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 3 жовтня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для визнання договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутні.
Судова колегія з таким висновком суду погоджується, при цьому виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що в період з 13 серпня 1993 року по 21 жовтня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, мають дочку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.10-12/. В період шлюбу, 20 вересня 2002 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка відповідно до ст.60 СК України, вважається об’єктом права спільної сумісної власності. Договір купівлі-продажу цієї квартири укладався на ім’я дружини –ОСОБА_3/а.с.13/.
Після розлучення, за домовленістю колишнього подружжя, квартира залишилася у користуванні та розпорядженні ОСОБА_3 26 грудня 2003 року ОСОБА_3 уклала шлюб зі ОСОБА_9, змінивши прізвище на ОСОБА_3. /а.с.15/.
30 листопада 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 був укладений договір позики на суму 111000 гривень строком до 30 листопада 2008 року/а.с.83/. На забезпечення виконання умов договору позики в цей же день між зазначеними особами було укладено спірний договір іпотеки, предметом якого була однокімнатна квартира АДРЕСА_1. Договір діє до повного виконання іпотекодавцем зобов’язань за договором позики./а.с.14/. При укладенні договору іпотеки ОСОБА_3 своїм підписом засвідчила, що вона має повноваження на розпорядження цим майном, права неповнолітніх дітей договором не порушуються і що треті особи прав на предмет іпотеки не мають.
Оскільки після укладення шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3, то в паспорті були відсутні відомості про її перебування у шлюбі з ОСОБА_1 Право власності на квартиру, що стала предметом іпотеки, було оформлено, як вже зазначалось, на ім’я ОСОБА_3. Отже нотаріусу при посвідченні спірного договору не було відомо про те, що квартира є об’єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя. Відповідно немає підстав вважати, що друга сторона договору іпотеки –ОСОБА_4 та нотаріус діяли недобросовісно.
Неповнолітня ОСОБА_2 права власності на квартиру, що є предметом іпотеки, немає. Як на момент укладення договору так і на момент розгляду справи в цій в квартирі, зареєстрована не була. Позивач та ОСОБА_3 не заперечують проти того, що квартира, яка є об’єктом права спільної сумісної власності перебуває у розпорядженні ОСОБА_3,. питання про звернення стягнення не предмет іпотеки на сьогодні не ставиться.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту свого права.
Обравши способом захисту права спільної сумісної власності пред’явлення позову про визнання договору іпотеки недійсним, ОСОБА_1 в силу ст. 10 ЦПК України зобов’язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог, зазначити чим саме порушено його право.
Позивач не надав суду будь-яких доказів в підтвердження того, що спірним договором іпотеки його право було порушено.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що спірний договір укладений з порушенням вимог ст. 6 Закону України "Про іпотеку"та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, на правильність висновків суду не впливають, оскільки не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним за даним позовом.
Так, у відповідності до ст.ст. 572, 575 ЦК України, іпотека є окремим видом застави; це застава нерухумого майна, що залишається у володінні заставодавця, або третьої особи; в силу застави кредитор має право у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Отже, договір іпотеки є способом забезпечення виконання основного зобов'язання, а не правочином щодо розпорядження майном. Такий договір не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. Позивач стороною у спірному договору не був.
Проте, у разі звернення стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки за спірним договором, ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити про свої права на це майно.
Доводи апеляційної скарги, щодо порушення спірним договором прав неповнолітньої ОСОБА_2 не грунтуються на законі та спростовуються приведеними вище доказами.
Посилання позивача в суді апеляційної інстанції, на те, що він мав намір залишити цю квартиру у спадок дочці ОСОБА_2, не свідчать про те, що спірним договором порушено право позивача, оскільки з урахуванням положень ст..ст.68, 69, 72 СК України, ст.ст. 368, 370 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернення до суду з відповідним позовом про поділ майна подружжя та визнання за ним права власності на частину у спільному майні.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, судовою колегією не встановлено.
Керуючись ч. 1 ст. 303, ст. 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Московського районного суду м.Харкова від 3 жовтня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законною сили.
Головуючий
Судді