Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області у складі:

головуючої судді Варвус Ю.Д.,

суддів: Купельського А.В., Пастощука М.М.

при секретарі: Бондарі О.В.,

за участю: апелянта ОСОБА_1 його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-29 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 4 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Старокостянтинівської колійної машинної станції №276 про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,

У травні 2011 року ОСОБА_1, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначав, що з 8 грудня 2010 року він працював на посаді монтера колії на Старокостянтинівській колійній машинній станції №276 (далі - станція). Наказом №35/ос від 4 квітня 2011 року був звільнений за власним бажанням. Проте, звільнення вважає незаконним, оскільки протягом двох тижнів з дня подання заяви про звільнення він її відкликав. Також незаконному звільненню посприяв конфлікт з керівництвом станції.

У зв’язку з цим просив суд поновити його на посаді монтера колії на Старокостянтинівській колійній машинній станції, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 5 квітня 2011 року по день поновлення на роботі.

рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 4 жовтня 2011 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та поновити його на посаді монтера колії 3-го розряду. Вважає, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, суд діяв упереджено.

Посилається на те, що суд не врахував суттєвих обставин, які мають значення для справи, а саме заява про звільнення написана під тиском з боку керівництва –побиття його головним інженером ОСОБА_4

Головуючий у першій інстанції: Дворнік О.С. Справа № 22ц-29

Доповідач: Купельський А.В. Категорія: 52

На думку апелянта, місцевий суд не взяв до уваги його заяву про відкликання заяви про звільнення, що 4 квітня 2011 року, його не повідомили про звільнення, він не був ознайомлений з наказом про звільнення та нерозрахований.

Крім того, апелянт вважає, безпідставним твердження у рішенні суду, що він допустив прогули з 1 по 4 квітня 2011 року, що він підтвердив начальнику відділу кадрів своє бажання звільнитись з роботи.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу №98/ос від 8 грудня 2010 року ОСОБА_1 того ж дня було прийнято на роботу на Старокостянтинівську колійну машинну станцію №276 монтером колії дільниці "Гречани"2 розряду (а.с. 6). 24 березня 2011 року позивачем розподільнику робіт –члену профкому ОСОБА_6 подано власноручно написану заяву про звільнення за власним бажанням з 4 квітня 2011 року (а.с. 49). Начальник СКМС №276 4 квітня 2011 року видав наказ (розпорядження) №35/ос про припинення трудового договору звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням (а.с. 38). 5 квітня 2011 року позивач надіслав факсокопію заяви від 5 квітня 2011 року про недійсність його попередньої заяви від 24 березня 2011 року (а.с. 32). Згідно довідки від 10 серпня 2011 року ОСОБА_1 у зв’язку із звільненням за власним бажанням проведено нарахування заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та матеріальну допомогу відповідно до колективного договору підприємства на суму 1 428,91 грн., які зараховано на депонентський рахунок (а.с. 71).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Представник відповідача та суд не навели причин, викладених у вищенаведеній статті, що підтверджували бажання ОСОБА_1 звільнитись через неможливість працювати.

Суд першої інстанції обґрунтовано вказав у своєму рішенні, що ОСОБА_1 саме 24 березня 2011 року попередив власника про своє побажання звільнитись за власним бажанням подавши про це письмову заяву на ім’я начальника СКМС №276.

За таких обставин, працівник підлягав звільненню 7, а не 4 квітня 2011 року.

Згідно ч. 2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Судом встановлено, і сторони цього не заперечували, що ОСОБА_1 1 квітня 2011 року передав ОСОБА_6 заяву про відкликання своєї заяви про бажання звільнитись, однак остання прийняти цю заяву відмовилась. Намагання ОСОБА_1 працювати на підприємстві підтверджується зверненням для урегулювання ситуації 4 та 5 квітня до профспілкової організації залізничників "ДОРПРОФі" у місті Києві та направлення звідти 5 квітня 2011 року ОСОБА_1 факсокопії заяви від того ж числа про недійсність його попередньої заяви від 24 березня 2011 року (а.с. 32).

Заперечення адміністрацією підприємства про те, що їм не було відомо, що ОСОБА_1 подавав заяву, що бажає продовжувати роботу на підприємстві спростовується і тим, що у роботі засідання профспілкового комітету СКМС від 4 квітня 2011 року, де нібито розглядувалось питання про звільнення позивача, приймала участь ОСОБА_6, якій ОСОБА_1 передавав всі заяви.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що 4 квітня 2011 року власник або уповноважений ним орган не мав права звільняти позивача за поданою ним раніше заявою.

Крім того, із матеріалів справи видно, що 21 березня 20111 року між ОСОБА_1 та головним інженером ОСОБА_4 сталася бійка. З пояснень позивача, які нічим не спростовані, заяву про звільнення він подав під впливом цих подій, погроз останнього і побоювань, що буде звільнений з роботи по негативних підставах, за прогули. В матеріалах справи наявні доповідні про нібито прогули ОСОБА_1 що підтверджує його пояснення про тиск на нього (а. с. 42-46).

Заява ОСОБА_1 про те, що він з 1-го по 4 квітня 2011 року перебував у наданих йому відгулах, не знайшла свого спростування в судовому засіданні, оскільки керівництвом СКМС №276 рішення з цього приводу не приймалось, він звільнений чи притягнений до відповідальності за прогули не був.

В даному конкретному випадку не може бути підставою для відмови в продовженні трудового договору у зв’язку з прийняттям на місце ОСОБА_1 нового працівника, оскільки як видно з письмових заперечень представника відповідача посада монтера колії є підсобно-допоміжною, а не персональною і їх кількість визначається виробничими потребами.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив із заробітку, який ОСОБА_1 отримував за два місяці, що передували звільненню і становить 2274 грн. 39 коп.

Одноденний заробіток становить 109 грн.28 коп.

Кількість днів вимушеного прогулу з 4 квітня 2011 року по день ухвалення рішення судом по 25 січня 2012 року становить 215 днів.

Заробіток за час вимушеного прогулу становить 109 грн.28 коп. х 215 днів = 23495 грн. 20 коп.

Керуючись ст. 88, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 316, ч. 1 ст. 325 ЦПК України, ч. 5 ст. 235 КЗпП України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 4 жовтня 2011 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати наказ (розпорядження) начальника СКМС№276 від 4 квітня 2011 року №35/ос про припинення трудового договору звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням.

Поновити ОСОБА_1 на посаду монтера колії Старокостянтинівської колійної машинної станції №276 з 4 квітня 2011 року.

Стягнути з Старокостянтинівської колійної машинної станції №276 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23495 грн. 20 коп.

Стягнути з Старокостянтинівської колійної машинної станції №276 на користь ОСОБА_1 витрати понесені ним на сплату судового збору 8 гривень 50 копійок та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді 120 гривень, в дохід держави у відшкодування витрат судового збору 226 грн.25 коп.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.