Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22-ц/490/1090/12
Головуючий у 1 й інстанції - Озерянська Ж.М.
Категорія 36 Доповідач - Осіян О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
"25"січня 2012 року. м. Дніпропетровськ.
|
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Осіяна О.М.,
суддів - Костюченко Н.Є., Максюти Ж.І.,
при секретарі - Керімовій Л.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2011 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку в порядку спадкування за законом, -
ВСТАНОВИВ :
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому вказував на те, що його батьки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спільно побудували будинок АДРЕСА_1, як у період фактичних шлюбних відносин із 1972 року, так і у період шлюб у із 1978 до 1988 року. Вказаний будинок був оформлений на ОСОБА_5, який за життя не заперечував права своєї дружини ОСОБА_6 на половину цього будинку. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Після смерті матері він звернувся у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, але дізнався, що ОСОБА_5 за життя подарував ОСОБА_3 спірний будинок.
Оскільки його мати мала право на Ѕ частину домоволодіння, а тому він просив визнати частково недійсним договір дарування спірного будинку від 20 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на Ѕ частину цього будинку в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.
рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку в порядку спадкування за законом відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та не врахування обставин у справі.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати із наступних підстав.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що батько позивача ОСОБА_5 звернувся до виконкому Дніпропетровської районної ради депутатів трудящих для отримання земельної ділянки під будівництво житлового будинку та згідно рішення виконкому Дніпропетровської районної Ради депутатів трудящих Дніпропетровської області № 493 від 19 грудня 1973 року ОСОБА_5 було відведено земельну ділянку площею 700 кв. м. для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2. В зв'язку зі зміною нумерації адресу було змінено з АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1. На час виділення земельної ділянки та до 15.03.1975 року ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 –матір’ю відповідачки.
11 лютого 1974 року виконком Дніпропетровської районної ради депутатів трудящих Дніпропетровської області уклав із ОСОБА_5 договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки за вказаною адресою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, який було нотаріально посвідчено державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Старостіною Н.І. 11.02.1974 року, реєстр № 2-13.
03 серпня 1978 року батьки позивача зареєстрували шлюб. До реєстрації шлюбу 12 серпня 1973 року у них народився син - старший брат позивача ОСОБА_9, який ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, а в шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_4 народився позивач. Будівництво житлового будинку велось в період з 1973 по 1983 рік .
Як вказав позивач, у 1985 році його батько ОСОБА_5 пішов із сім’ї, а шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 розірвано 11.01.1988 року.
Судом встановлено факт спільного будівництва батьками позивача його будинку як у період фактичних шлюбних відносин так і у період шлюб у, але у визнанні права власності на Ѕ частину домоволодіння за ОСОБА_6, суд вважав за необхідне відмовити із наступних підстав. Згідно п. 9 договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 11.02.1974 року після закінчення будівництва побудовані на земельній діля нці будівлі вступають в експлуатацію та стають особистою власністю забудовника після введення приймальною комісією місцевої Ради депутатів трудящих повної готовності зведених будівель, затвердженої актом комісії. В 1997 році актом прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку та господарських будівель індивідуального забудовника житловий будинок житловою площею 48,7 кв. м, загальною площею 74 кв. м. із господарськими будівлями: літня кухня, сарай, вбиральня, літній душ при йняті в експлуатацію. В акті також вказано, що на земельній ділянці є ворота, огорожа, замощення. Цей акт затверджено рішенням Підгородненської міської Ради народних депутатів №130 від 18 червня 1997 рок у, тобто майже через десять років після розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5
Після введення будинку в експлуатацію, право власності на нього зареєстроване 09.07.1997 року Новомосковським МБТІ за реєстраційним ном ером № 6731 в реєстровій книзі № 35 на ім 'я ОСОБА_5 Крім того, рішенням виконкому Підгородненської міської ради Дніпропетровського району № 236 від 20 жовтня 2004 року було затверджене переобладнання кухні 1-5 та ванної 1-6 в житлові кімнати житлова площа будинку збільшена із 48,7 кв. м. до 67,8 кв. м.
Суд вважав, що це домоволодіння є особистою приватною власністю ОСОБА_5, оскільки право власності набувається із моменту введення будинку в експлуатацію та затвердження вказаного акту рішенням органу місцевого самоврядування. Тобто, ОСОБА_5 набув право власності на спірне домоволодіння після розірвання шлюбу із ОСОБА_6 Також за ОСОБА_9 рішенням Підгородненської міської ради було затверджене переобладнання у будинку у 2004 року, тобто у час коли він не перебував у шлюбі із ОСОБА_6 та не знаходився у шлюбних відносинах.
ОСОБА_6 не зважаючи на те, що вона продовжувала проживати в будинку і користувалася ним, у встановленому порядку право вл асності на 1/2 частку будинку належним чином не оформила, не пред'являла свої права на частку та не оспорювала право власності ОСОБА_5 на будинок в цілому.
Суд вказав, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_6 претендувала на свою частку у спільному майні подружжя, відсутні докази того, що ОСОБА_6 за життя зверталась до суду із позовом про поділ майна подружжя чи визнання домоволодіння спільним майном подружжя, права особистої приватної власності ОСОБА_5 на вказане домоволодіння не оспорювала, що позбавляє суд можливості визначити її виявлення щодо поділу та визнання за нею права власності на Ѕ частину у спільному майні подружжя. ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, і в момент смерті її здатність мати цивільні права і обов'язки (цивільна правоздатність) припинилась згідно ч.4 ст. 25 ЦК України. Суд вважав, що відсутні правові підстави для спадкування позивачем Ѕ частини спірного нерухомого майна після смерті ОСОБА_6, а тому позовні вимоги не задовольнив.
Але із висновками суду щодо не набуття ОСОБА_6 права на частку у житловому будинку погодитись не можна, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства.
Статтею 22 КпШС України, яка діяла в період перебування подружжя ОСОБА_6 у шлюбі, передбачено що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
А ст. 28 КпШС України передбачено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Таким чином, законом встановлена презумпція рівності часток подружжя у спільній сумісній власності. Частка померлого учасника спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Оскільки склад спадщини, згідно зі ст. 1218 ЦК України визначається на момент відкриття спадщини, то до спадкоємців переходить частка у спільній власності спадкодавця у тому обсязі, у якому вона існує на цей момент.
Подружжя ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі із 1978 року до 1988 року, а проживали разом із 1972 року, тобто в ті періоди коли відбувалося будівництво домоволодіння АДРЕСА_1. ОСОБА_6 після розірвання шлюбу продовжувала проживати в будинку і користувалася ним. А ті обставини, що вона у встановленому порядку право вл асності на частку будинку не оформила, не пред'являла свої права на частку, що за життя не зверталась до суду із позовом про поділ майна подружжя чи визнання домоволодіння спільним майном подружжя, не можуть бути підставою для висновку про відсутність у неї права на частку у спільному майні.
А тому позивач є спадкоємцем Ѕ частини домоволодіння яка належала його померлій матері, відповідно до вимог ст.ст. 1218, 1261, 1269 ЦК України, оскільки він у встановленому законом порядку своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою.
Оскільки ОСОБА_5 міг подарувати тільки Ѕ частину належного йому домоволодіння, у зв’язку із чим необхідно визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку від 20 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3
Таким чином, на підставі ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасувати, та постановити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України із відповідачки необхідно стягнути на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати –судовий збір у розмірі 527 гривень 84 копійки та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2011 року скасувати.
Позовом ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 20 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі №616.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати –судовий збір у розмірі 527 гривень 84 копійки та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.
рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.