Справа № 22-ц-632/2012 рік. 

Головуючий 1 інст.: - Журавель В.А.

Категорія: спадкові. 

Суддя-доповідач: - Кокоша В.В.

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді: - Кокоша В.В.,

суддів: - Бобровського В.В., Шевченко Н.Ф.,

при секретарі: - Давшан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 1 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, 3-особа: приватний нотаріус Харківського МНО ОСОБА_8 - про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за законом та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 - про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за заповітом,

У січні 2010 року ОСОБА_6 звернулася в суд із вказаним позовом, який уточнила у лютому 2011 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що її батьки ОСОБА_9, ОСОБА_10 перебували між собою у зареєстрованому шлюбі з 1970 року.

Під час шлюбу батьки за договором купівлі-продажу придбали частину домоволодіння АДРЕСА_1 яку документально оформили на ім’я батька.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року її мати ОСОБА_10 померла.

Після смерті матері вони разом з батьком прийняли спадщину, оскільки постійно мешкали в спірному домоволодінні та були в ньому зареєстровані.

9 листопада 2006 року ОСОБА_9 перебуваючи на лікуванні у відділенні реанімації і інтенсивної терапії "Інституту терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України"склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_8, згідно з яким призначив спадкоємцем всього свого майна, в тому числі належної йому частини домоволодіння АДРЕСА_1 відповідача ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_2 року її батько ОСОБА_9 помер.

Після смерті батька вона звернулася до Першої Харківської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак дізналася про наявність в нотаріальній конторі заповіту батька.

Вважала, що заповіт зроблений її батьком під час лікування у медичному закладі є недійсним, оскільки в момент його вчинення він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керуватися ними.

Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 225, 1220, 1221, 1257, 1268, 1270 ЦК України, ОСОБА_6 просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_9 9 листопада 2006 року та посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_8; визнати за нею право власності на 11/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10; визнати за нею право власності на 33/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9; стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

Відповідач ОСОБА_7 позов визнав частково.

Не заперечував щодо визнання за ОСОБА_6 права власності на 11/100 частин спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_10

В іншій частині позов не визнав, посилаючись на його недоведеність.

У лютому 2010 року ОСОБА_7 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на частину домоволодіння в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9

В обґрунтування зустрічного позову зазначав, що 9 листопада 2006 року ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом, згідно з яким призначив його спадкоємцем всього свого майна, в тому числі належного йому домоволодіння АДРЕСА_1.

Після смерті спадкодавця він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за заповітом не має змоги, оскільки дочка померлого подала до суду позов про визнання заповіту недійсним.

Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 1269, 1270 ЦК України, ОСОБА_7 просив суд визнати за ним право власності на 33/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9, а саме: - на житловий будинок літ. "И-1", прибудову літ. "и", ганок літ. "и-1", ліню кухню літ. "Ж", сараї літ. "П", "Т", гараж літ. "Р", душ літ. "Н", вбиральню літ. "О", льох літ. "З", колодязь №3, ворота №6, огорожі №7,8, розпочате будівництво під літ "У", частину замощення І; стягнути з ОСОБА_11 на його користь витрати по сплаті судового збору у сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн., витрати на правову допомогу у сумі 10 000 грн., витрати на оцінку спірного будинку у сумі 500 грн.

ОСОБА_6 зустрічний позов не визнала, посилаючись на його безпідставність.

3-особа: приватний нотаріус Харківського МНО ОСОБА_8, в судове засідання не з’явилася.

рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 1 грудня 2011 року первісний та зустрічний позови задоволені частково.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 11/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_9 9 листопада 2006 року та посвідченого приватний нотаріус Харківського МНО ОСОБА_8 за реєстром №1828, визнання за нею права власності на 33/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року - відмовлено.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на 33/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 витрати на правову допомогу у сумі 10 000 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_6 судового збору в розмірі 1 700 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., витрат на оплату вартості послуг оцінки майна в розмірі 500 грн. - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення суду, яким визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_9 9 листопада 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_8 за реєстром №1828; визнати за нею право власності на 33/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9; стягнути з ОСОБА_7 на її користь понесені судові витрати; відмовити ОСОБА_7 у задоволенні зустрічного позову.

рішення суду в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на 11/100 частин спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті матері, відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_11 на його користь судових витрат, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, витрат на оплату оцінки майна - сторонами не оскаржене та судовою колегією не переглядається.

Апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним, визнання за нею права власності на 33/100 частин спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті її батька, суд виходив з того, що при складанні заповіту волевиявлення ОСОБА_9 було вільним та відповідало його волі, у зв’язку з чим відсутні правові підстави для визнання заповіту недійсним.

Такий висновок суду в цій частині відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем, а в разі якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251 - 1252 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України "Про нотаріат", абзацу 1 п. 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5 (z0283-04) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882 (z0283-04) , нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з’явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.

Частиною 2 ст. 1248 ЦК України визначено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_9 являвся власником 44/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 112-116 том №1).

Вказана частина домоволодіння була придбана ним у період шлюбу з ОСОБА_10 (а. с. 58,63 том №1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 померла (а. с.18 том №1).

Після смерті ОСОБА_10 її чоловік та дочка прийняли спадщину, оскільки постійно мешкали в спірному домоволодінні та були в ньому зареєстровані ( а. с. .

Вказані обставини визнані сторонами по справі та підтверджуються матеріалами справи.

9 листопада 2006 року ОСОБА_9 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_8, згідно з яким призначив ОСОБА_7 спадкоємцем всього свого майна, де б таке не було та з чого б воно не складалося, у тому числі належного йому житлового будинку АДРЕСА_1.

Вказаний заповіт записаний зі слів ОСОБА_9 приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_8 До підписання заповіт прочитано уголос заповідачем ОСОБА_9 та власноручно підписано ним у присутності нотаріуса, у зв’язку з хворобою заповідача за його місцезнаходженням за адресою: м. Харків, проспект Постишева, 2-А, "Інститут терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України" о 18 годині 15 хвилині. Особу заповідача установлено, дієздатність його перевірено (а. с. 200-201 том №1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 помер (а. с. 19).

Після його смерті до Першої Харківської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом звернулася донька померлого - ОСОБА_6, а також з заявою про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_9, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_8 9 листопада 2006 року за реєстром №1828, звернувся ОСОБА_7 (а. с. 161 том №1).

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом за?інтересованої особи суд може? визнати заповіт недійсним, якщо встановить, що волевиявлення заповідача не? було вільним і не відповідало? його волі.

З метою встановлення наявності такого стану у заповідача на час складення заповіту, суд відповідно до вимог ст. 145 ЦПК України призначає судово-психіатричну експертизу.

Розгляд позовних вимог про визнання заповіту недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент складення заповіту заповідач не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Із пояснень свідка ОСОБА_12, рідної сестри померлого ОСОБА_9, наданих в суді першої інстанції встановлено, що останній співмешкав зі своєю сусідкою ОСОБА_13, з якою вони займалися господарством. Під час перебування ОСОБА_9 в лікарнях вона здійснювала за ним догляд, також до лікарень приходили ОСОБА_13, ОСОБА_7, купували ліки та допомагали доглядати хворого. У листопаді 2006 року під час лікування в "Інституті терапії"ОСОБА_9 виявив бажання скласти заповіт на ім’я ОСОБА_7, якого вважав своїм сином. По приїзду нотаріуса вони спілкувалися удвох. Донька ОСОБА_9 - ОСОБА_11, до батька ніколи не приходила, хоча він весь час її очікував.

Із пояснень свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, наданих в суді першої інстанції вбачається, що вони часто спілкувалися з ОСОБА_9, якій при спілкуванні вів себе як нормальна, адекватна людина, орієнтувався в часі та подіях.

Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні №3 від 19 жовтня 2011 року №970, ОСОБА_9 за життя і в період часу, віднесеного до підписання ним заповіту 9 листопада 2006 року, ознак будь-якого стійкого хронічного психічного захворювання, яке позбавляло його можливості розуміти значення своїх дій та керуватися ними не виявляв. В період часу, віднесеного до підписання ним заповіту 9 листопада 2006 року, ОСОБА_9 за своїм психічним станом був здатний розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с. 281-285 том №1).

Судовим розглядом встановлено, що період з 9 листопада 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто з часу складання заповіту по день своєї смерті ОСОБА_9 не виявляв бажання скасувати зроблений ним заповіт на ім’я ОСОБА_7, або скласти новий заповіт на інших осіб, що передбачено ст. 1254 ЦК України.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів які свідчать, що волевиявлення ОСОБА_9 при складанні заповіту не було вільним та не відповідало його волі, а також про те, що в момент складання заповіту він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керуватися ними.

Не надані такі докази позивачкою ОСОБА_6 і в судовому засіданні апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необґрунтованість частини позовних вимог ОСОБА_6 та обґрунтовано відмовив їй у задоволенні позову про визнання заповіту ОСОБА_9 недійсним і визнання за нею права власності на 33/100 частин спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті її батька.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що під час проведення посмертної судово-психіатричної експертизи комісія експертів не проаналізувала вплив лікарських засобів, які приймав ОСОБА_9 при лікуванні у відділенні реанімації і інтенсивної терапії "Інституту терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України"з 6 листопада 2006 року по 20 грудня 2006 року, а також пояснень свідків, які вказували на вживання померлим алкоголю протягом тривалого часу, не можуть бути прийняті до уваги судовою колегією.

Само по собі перебування ОСОБА_9 на стаціонарному лікуванні у відділенні реанімації і інтенсивної терапії "Інституту терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України"з діагнозом: ішемічна хвороба серця; післяінфарктний (2000,2003) кардіосклероз; хронічна післяінфарктна аневризма; фібриляція передсердя, постійна форма СН3 ст. ОЛЖН - рецидивуюча серцева астма; тромбоемболія мілких гілок легеневих артерій; правостороння очагова пневмонія, не може свідчити про відсутність у нього вільного волевиявлення під час складання ним заповіту.

В той же час, позивачкою ОСОБА_6 не доведено в суді, що вказані захворювання, прийом ліків призначених хворому, могли впливати на здатність її батька усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Позивачкою не надано доказів, що її батько ОСОБА_9 зловживав алкоголем та ця обставина позбавляла його можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Діючим законодавством передбачено, що витрати, пов’язані з отриманням правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони.

Граничний розмір таких витрат встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розгляду цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) .

Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільної справи, не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Матеріали справи свідчать, що 17 лютого 2010 року відповідач ОСОБА_7 та адвокат ОСОБА_17 уклали між собою договір про надання правової допомоги по даній справі, згідно з яким ОСОБА_7 сплатив адвокату винагороду у сумі 10 000 грн. (а. с. 71,72 том. №1).

Адвокат ОСОБА_17 брав участь у 12 судових засіданнях, надав суду розрахунок витрат на правову допомогу за кожний день участі в суді, згідно розрахунку загальний розмір компенсації становить 8 044 грн. 20 коп. (а. с. 8-10 том №2).

Крім того, адвокатом ОСОБА_7 проведено підготовчі дії до розгляду справи в суді, виготовлена зустрічна позовна заява з додатками до неї, виготовлялися заяви про відвід, заперечення проти первісного позову, заяви про надання доказів та інші процесуальні документи.

З огляду на викладене, судова колегія визнає, що витрати на правову допомогу, стягнуті за рішенням суду з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7, які понесені ним при зверненні з зустрічним позовом до суду, не перевищують граничного розміру витрат, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розгляду цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) .

В той же час, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7 судового збору, сплаченого нею при зверненні з позовом до суду, суд допустився помилки.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачкою ОСОБА_18 заявлено позовні вимоги на загальну суму 260 900 грн. та сплачено судовий збір у сумі 1 700 грн. (а. с.1, 7, 36 -а, 51, 91, 189, том №1).

Вимоги ОСОБА_18 задоволені судом на загальну суму 65 225 грн., що становить 25 відсотків від ціни позову.

Сума судового збору, яка підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 пропорційно до розміру задоволених її позовних вимог, становить 425 грн. (1700 грн. х 25% :100).

З огляду на викладене, судова колегія вважає за необхідне змінити рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_19 судового збору та стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 витрати нею витрати по сплаті судового збору у сумі 425 грн.

В іншій частині оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим..

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 1 грудня 2011 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7 судового збору - змінити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 витрати по сплаті судового збору у сумі 425 (чотириста двадцять п'ять ) грн.

В іншій частині оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.