Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., Горелкіної Н.А., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління юстиції України, відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим про відшкодування майнової та моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 травня 2012 року,

У березні 2004 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Посилався на те, що у провадженні ВДВС Сімферопольського РУЮ на виконанні знаходився виконавчий лист, який було видано 6 липня 2000 року Сімферопольським районним судом АР Крим, про стягнення на його користь з ОСОБА_5 5 668 грн, який був виконаний лише в частині стягнення 528 грн, а в іншій частині внаслідок бездіяльності робітників ВДВС Сімферопольського РУЮ виконано не було, що встановлено рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 13 березня 2004 року. Зазначає, що на майно боржниці накладався арешт 21 лютого 2000 року та 7 липня 2000 року, але всупереч вимогам ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» арештоване майно не було реалізовано в двомісячний термін з дня накладання арешту. З метою вилучення арештованого майна держвиконавець виїхав за місцем знаходження майна лише через п'ятнадцять місяців з дня опису і накладання арешту, а саме 25 жовтня 2001 року. Оскільки описаного і арештованого майна не було в наявності, державним виконавцем було складено акт про відсутність майна. Зазначає, що він неодноразово повідомляв відповідача, що боржниця ОСОБА_5 розпродає майно, яке було описане і арештоване, однак жодних заходів з цього приводу відповідач не приймав.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 зазначив у якості відповідачів також Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим та Головне управління Державного казначейства України в АР Крим (правонаступником якого є Державна казначейська служба України) та просив стягнути на його користь за рахунок держави матеріальну шкоду в розмірі 14 019 грн, яка складається з суми невиконаного рішення у розмірі 5140,45 грн. індексу інфляції на зазначену суму та 947 грн., витрачених на лікування та у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн., спричиненої моральними стражданнями, порушенням нормальних життєвих зв'язків.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Севастополя Автономної Республіки Крим від 6 липня 2009 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто: з держави в особі ГУ ДКУ в АР Крим на користь ОСОБА_4 5140 грн. 40 коп. для відшкодування майнової шкоди та 1 тис. грн.. на відшкодування моральної шкоди; з ВДВС Сімферопольського РУЮ АР Крим на користь ОСОБА_4 1500 грн понесених ним витрат на правову допомогу, у дохід держави - судовий збір у розмірі 59,90 грн та 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 травня 2012 року рішення Київського районного суду м. Севастополя Автономної Республіки Крим від 6 липня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування ухваленого в справі судового рішення апеляційної інстанції та задовольнити позовні вимоги, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із матеріалів справи вбачається, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 травня 2012 року без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 травня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління юстиції України, відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим про відшкодування майнової та моральної шкоди, залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.