Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року,

У червні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що згідно заповіту від 7 червня 2002 року їй ОСОБА_8 заповідано будинок, розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Спадкоємцем майна померлого також є його дочка - ОСОБА_4 Майно ОСОБА_8 з 2006 року знаходилось під арештом та забороною на право його відчуження, проте ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 продала земельну ділянку за вище зазначеною адресою ОСОБА_6 Вважала, що цим договором порушені її права. У зв'язку із цим позивачка просила визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 23 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, за яким ОСОБА_4 через ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що згідно заповіту від 7 червня 2002 року ОСОБА_8 заповів ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 та все належне майно, що знаходиться в цьому будинку, в той час як земельна ділянка, на якій розташований цей будинок, предметом спадкування не була, відтак, твердження позивачки про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу впливає на її спадкові права безпідставні.

Проте повністю погодитись з таким висновком судів не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 23 жовтня 2009 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку продала земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_6, про що укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (а.с. 86-87).

ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2009 року (а.с. 104) у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління земельних ресурсів України Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за законом, яким за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування на земельну ділянку, розміром 0,1 га, що розташована на АДРЕСА_1.

Ухвалою Верховного Суду України від 17 лютого 2010 року (а.с. 13-15) рішення апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2009 року скасовано, рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2009 року залишено без змін, яким ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову.

Отже, правові наслідки, що випливали зі скасованого рішення апеляційного суду втрачені.

Згідно заповіту, складеному 7 червня 2002 року ОСОБА_8, будинок АДРЕСА_1 та все майно у цьому будинку заповідано ОСОБА_3 (а.с. 8).

ОСОБА_4 - дочка ОСОБА_8 - має право на спадкування обов'язкової частки у майні померлого.

Статтею 120 Земельного Кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності на жилий будинок.

Суди у порушення вимог статей 214- 215, 315 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернули, як і на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 17 лютого 2010 року визначено, що земельна ділянка не була об'єктом спадкування, оскільки ОСОБА_8 право власності на неї не набував і спадщина не неї не відкривалась; єдиним об'єктом спадкування є будинок за вище зазначеною адресою.

Позивачка в силу ч. 3 ст. 215 ЦК України і ст. 3 ЦПК України має право на оспорення договору, оскільки право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 набула на підставі незаконного рішення, яке у встановленому законом порядку було скасовано. Крім того, спірна земельна ділянка ще у 2006 року знаходилася під арештом і забороною відчуження. А тому, суди дійшли передчасного висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу не впливає на її спадкові права.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.