Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 3 березня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 квітня 2010 року,

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2010 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця і жителя м. Луцьк Волинської області,

громадянина України, раніше судимого 10 квітня 2009 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч. 1 ст. 185 КК України до 240 годин громадських робіт,

засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України на 1 місяць арешту.

На підставі статей 72, 71 КК України до покарання, призначеного ОСОБА_4 за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2009 року та остаточно визначено 1 місяць 5 днів арешту.

ОСОБА_4 визнано винними та засуджено за те, що він, будучи засудженим Луцьким міськрайонним судом 10 квітня 2009 року за ч. 1 ст. 185 КК України до громадських робіт строком на 240 годин, 15 травня 2009 року був ознайомлений з правами й умовами відбуття покарання, періодичністю прибуття на реєстрацію в органи КВІ, про що було відібрано підписку, а також був попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання. Проте з липня 2009 року, незважаючи на неодноразові виклики, на реєстрацію в КВІ для подальшого виконання громадських робіт не з’являвся, таким чином ухилився від відбування покарання.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 16 квітня 2009 року цей вирок залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_4 судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину внаслідок м’якості та істотним порушенням кримінального закону. При цьому посилається на те, що судом при призначенні ОСОБА_4 покарання не в достатній мірі враховано, що останній, маючи незняту і непогашену судимість, ухилився від відбування покарання у виді громадський робіт, чим вчинив новий умисний злочин проти правосуддя. Крім того зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, висновок суду про доведеність винності ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного у вироку злочину, відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на зібраних у справі доказах, які досліджувалися судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України, що у касаційному поданні не заперечується.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд правильно кваліфікував дії засудженого ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 389 КК України, що також не оспорюється прокурором.

Щодо доводів прокурора про м'якість призначеного засудженому покарання, то вони є необґрунтованими.

Як видно з мотивувальної частини вироку, обираючи ОСОБА_4 вид та міру покарання, судом у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховані ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до злочинів невеликої тяжкості, конкретні обставини цього діяння, дані про його особу, зокрема, те, що він раніше судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, визнав вину, а також обставини, що пом’якшують покарання – щире каяття, сприяння у розкритті злочину та обставину, що обтяжує покарання – рецидив злочину. Ураховуючи наведені обставини, суд призначив ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 389 КК України у межах санкції цього закону. Таке покарання є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження нових злочинів.

Розглядаючи апеляцію прокурора, в якій були зазначені такі ж як і у касаційному поданні доводи, апеляційний суд, крім вищенаведених обставин, також вказав на те, що тяжких наслідків від вчиненого не настало та ОСОБА_4 є особою молодого віку.

Зі змісту ухвали апеляційного суду не вбачається, що вона винесена з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, зокрема, ст. 377 КПК України, як про це йдеться у касаційному поданні.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну чи скасування судових рішень, при перевірці матеріалів справи не виявлено.

Враховуючи наведене, підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов’язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у статті 384 КПК України, немає.

Керуючись статями 394–395 КПК України (1001-05) та абз. 1 п. 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора.