Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 3 лютого 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисників засудженої ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_8 і ОСОБА_6, захисника засудженої ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 на вирок Кілійського районного суду Одеської області від 16 квітня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2009 року.

Зазначеним вироком засуджено:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не судиму,

- за ч. 2 ст. 296 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 (п’ять) років позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 189 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі;

на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_5 остаточно призначено 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі;

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, не судиму,

- за ч. 2 ст. 296 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 (п’ять) років позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 189 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі;

на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_9 остаточно призначено 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі;

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, не судиму,

- за ч. 2 ст. 296 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 (п’ять) років позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 189 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі;

на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_11 остаточно призначено 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 засуджено за вчинення таких злочинів.

20 березня 2008 року о 10 год. 15 хв. у приміщенні Кілійської загальноосвітньої школи № 3, що знаходиться в м. Кілія Одеської обл. (вул. Кириченко, 71), учениці цієї школи ОСОБА_5 та ОСОБА_11 зустріли в коридорі ученицю цієї ж школи ОСОБА_12 і разом з нею вийшли у двір школи, щоб з’ясувати, чому вона розпускає щодо них наклепницькі чутки. У дворі до них приєдналася ОСОБА_9 Розпочавши сварку у дворі, де ОСОБА_5 штовхнула ОСОБА_12 рукою в плече, але боячись бути поміченими вчителями, вони в супроводі інших учнів школи пішли в теплицю на задньому дворі школи, де ОСОБА_5, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 завдавали ОСОБА_12 ударів руками та ногами у різні частини тіла, штовхали її одна до одної, а ОСОБА_9, схопивши ОСОБА_12 за волосся, коли та впала на землю, 3-4 рази вдарила її обличчям об підлогу.

Приблизно об 11 год. ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_12 у супроводі 8-10 учнів школи перейшли в підвал недобудованого п’ятиповерхового будинку по вул. Червоногвардійській, де ОСОБА_11 завдала ОСОБА_12 удар по обличчю, ОСОБА_5 завдала потерпілій близько 4 ударів рукою по голові, а ОСОБА_9 взяла її за волосся і потягнула по підлозі, вирвавши частину волосся, а також вдарила кілька разів потерпілу по тулубу та в живіт.

Після того як ОСОБА_5 та частина учнів пішли на четвертий урок, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 продовжили бити ОСОБА_12

Приблизно о 12 год. 15 хв. до підвалу повернулася ОСОБА_5 і нанесла потерпілій ряд ударів долонями по спині та близько 3 ударів ногою в область лівого стегна. ОСОБА_9 за волосся повалила потерпілу на землю і ліктем ударила по обличчю.

Побачивши на ОСОБА_12 ремінь, ОСОБА_5 вимагала віддати його їй і після відмови потерпілої сама зняла його, заволодівши, таким чином, майном потерпілої вартістю 80 грн. ОСОБА_11 вдарила ременем ОСОБА_12 по ногах, а ОСОБА_5 забрала його й одягнула на себе. Через деякий час ремінь одягнула на себе ОСОБА_11, а потім зняла його і залишила на підвіконні. Після цього ОСОБА_5, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 почали штовхати потерпілу ногами одна до одної, від чого потерпіла час від часу падала на землю.

Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_9 і ОСОБА_5 змусили потерпілу роздягатися. ОСОБА_9 зірвала з неї джинси і бюстгальтер, змушувала стояти з опущеними донизу руками, щоб присутні могли зробити фотографії.

ОСОБА_5, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 погодилися припинити свої злочинні дії і дали потерпілій можливість піти в частині одягу (чоботах, джинсах і куртці) лише після того, як вона пообіцяла їм протягом півгодини принести 1 000 грн.

У результаті зазначених дій ОСОБА_12 заподіяно численні тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. В результаті заподіяння тілесних ушкоджень та психотравмуючої ситуації, яка супроводжувала цей процес, у ОСОБА_12 розвинулося психічне захворювання – посттравматичний стресовий розлад, тобто їй заподіяно тяжкі тілесні ушкодження за критерієм розвитку психічного захворювання в результаті перенесеної травми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2009 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник засудженої ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_8, не оскаржуючи вирок суду в частині засудження своєї підзахисної за ч. 2 ст. 296 КК України, зазначає, що органами досудового слідства та судом не наведено доказів, які б підтвердили винність його підзахисної у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 та ч. 4 ст. 189 КК України, зокрема доказів щодо наявності корисливого мотиву при заволодінні ременем потерпілої та вимагання в останньої грошей. Просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 187 і ч. 4 ст. 189 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити. Просить також застосувати до ОСОБА_5 акт амністії.

У доповненні до касаційної скарги ОСОБА_8, поданому захисником засудженої ОСОБА_5 адвокатом ОСОБА_6, з посиланням на порушення судами вимог кримінально-процесуального та неправильне застосування кримінального законів, ставиться питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 і направлення справи на додаткове розслідування.

У касаційній скарзі захисник засудженої ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_10, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально-процесуального закону під час досудового слідства і в суді та неправильне застосування кримінального закону, просить вирок суду та ухвалу апеляційного суду змінити, закривши кримінальну справу відносно його підзахисної за ч. 4 ст. 187 і ч. 4 ст. 189 КК України у зв’язку з відсутністю в її діях складу злочину, і пом’якшити їй покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Судові рішення щодо ОСОБА_11 у касаційному порядку не оскаржено.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, захисника засудженої ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 і законного представника цієї засудженої ОСОБА_7, які підтримали доводи касаційної скарги щодо ОСОБА_5, прокурора, яка вважала, що касаційні скарги треба задовольнити частково, судові рішення щодо всіх засуджених в частині їх засудження за ч. 4 ст. 187 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_5, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, і умисного заподіяння потерпілій тяжкого тілесного ушкодження ґрунтується на сукупності зібраних по справі та досліджених судом доказів. Зокрема, суд виходив з пояснень самих підсудних ОСОБА_11, ОСОБА_5 та ОСОБА_9, які вони давали під час досудового слідства та в суді, показань ОСОБА_13, потерпілої ОСОБА_12, які вона давала під час досудового слідства, показань свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, даних протоколів очних ставок між ОСОБА_11 та ОСОБА_5, між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 і між ОСОБА_11 та ОСОБА_9, висновків судово-медичної, додаткової судово-медичної, амбулаторної психолого-психіатричної експертиз потерпілої ОСОБА_12, висновків стаціонарних психолого-психіатричних експертиз ОСОБА_11, ОСОБА_5 та ОСОБА_9, висновків криміналістичної експертизи відео- та звукозапису, висновків судово-медичних експертиз куртки і чобіт потерпілої та волосся, вилученого з місця події, протоколів огляду місця події, протоколів добровільної видачі ОСОБА_38 і ОСОБА_37 чобіт, джинсів і куртки потерпілої ОСОБА_12, компакт-диска з відеозаписом події, що сталася в теплиці.

Суд першої інстанції визнав доведеною винуватість всіх засуджених у вчиненні ними за попередньою змовою розбійного нападу на потерпілу з метою заволодіння її майном, поєднаному з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ці їх дії кваліфіковано за ч. 4 ст. 187 КК України) і вимагання у потерпілої майна, поєднаному з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ці їх дії кваліфіковано за ч. 4 ст. 189 КК України).

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку суд повинен навести формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, а також докази, на яких ґрунтується його висновок щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. Однак, ці вимоги процесуального закону, як правильно зазначається у касаційних скаргах, суди, що розглядали справу, в частині обвинувачення ОСОБА_5, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у вчиненні розбійного нападу і вимагання майна, належним чином не виконали.

Зокрема, формулюючи обвинувачення ОСОБА_5, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у вчиненні розбійного нападу, суд не зазначив коли саме і за яких обставин вони вступили у змову щодо насильницького заволодіння майном потерпілої (ременем, вартістю 80 грн.), яким чином вони розподілили між собою ролі по заволодінню цим ременем, як вони планували розпорядитися ременем, яким заволоділи, і як фактично ним розпорядилися.

Формулюючи обвинувачення ОСОБА_5, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у вимаганні майна у потерпілої, суд не навів жодної ознаки цього злочину, зокрема, хто саме висував вимоги щодо передачі потерпілою 1000 грн., які погрози при цьому висловлювалися як умова реалізації їх в разі невиконання цих вимог.

Відкидаючи як необґрунтовані доводи захисту про відсутність в діях підсудних складу вимагання, суд послався на показання свідків ОСОБА_22, ОСОБА_18, ОСОБА_27, ОСОБА_23, ОСОБА_28, ОСОБА_24, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_30, ОСОБА_29, які давали показання про те, що гроші, починаючи з суми 50 грн. (згідно з показаннями ОСОБА_31.) чи 100 грн. (згідно з показаннями ОСОБА_22, ОСОБА_27.), підсудним запропонувала ОСОБА_12 за те, щоб вони припинили її роздягати і бити. Засуджені припинили свої дії після того, як потерпіла запропонувала їм 1000 грн. Жоден із наведених судом свідків не давав показань про те, що вимога про передачу грошей виходила від засуджених чи що тілесні ушкодження було заподіяно з метою примусити потерпілу передати їм гроші чи майно.

При цьому всупереч вимогам ст. 334 КПК України залишилися неспростованими твердження про те, що ОСОБА_5, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, відбираючи у потерпілої ремінь і погоджуючись на передачу їм 1000 грн., керувалися не корисливими, а хуліганськими мотивами, маючи на увазі, що їх хуліганські дії супроводжувалися не тільки побиттям потерпілої, але й тим, що вони заставляли потерпілу роздягнутися і що частина її речей, в тому числі й ремінь, залишилися на місці події.

Спростовуючи доводи апеляцій захисників засуджених про відсутність вимагання, апеляційний суд у своїй ухвалі послався на показання законного представника потерпілої ОСОБА_13 (яка не була очевидцем злочину) про те, що в процесі побиття засуджені вимагали у її дочки 1000 грн., і показання потерпілої ОСОБА_12, які вона давала під час досудового слідства, про те, що ОСОБА_5 сказала, що якщо ОСОБА_12 за 30 хв. не принесе їм 1000 грн., то вони її знайдуть і вб’ють.

При цьому апеляційний суд не навів мотивів, з яких він відкидає показання засуджених, що узгоджуються з показаннями очевидців злочину (які навів у вироку суд першої інстанції), про те, що грошей у ОСОБА_12 вони не вимагали. Крім того, обґрунтовуючи свої висновки про наявність в діях засуджених складу вимагання показаннями потерпілої, які вона давала під час досудового слідства, апеляційний суд не дав оцінки тому, що за наявності істотних суперечностей між показаннями засуджених та потерпілої в цій частині, ні органи досудового слідства, ні суд першої інстанції не вжили заходів для їх усунення. Також, посилаючись на показання потерпілої, апеляційний суд не дав оцінки висновку амбулаторної психолого-психіатричної експертизи № 855 від 27.08.2008 р., що "на даний час ОСОБА_12 за своїм психічним станом не здатна в повній мірі правильно і адекватно сприймати, запам’ятовувати, відтворювати обставини, що мають значення для справи та давати про них правильні показання" (т. 2, а.с. 223).

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, дії ОСОБА_5, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, які суди першої і апеляційної інстанцій кваліфікували за ч. 4 ст. 187 і ч. 4 ст. 189 КК України, належало кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене групою осіб.

У зв’язку з істотним порушенням судами кримінально-процесуального закону відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України судові рішення щодо ОСОБА_5, ОСОБА_9, а в порядку ст. 395 КПК України і щодо ОСОБА_11 належить змінити, перекваліфікувати дії кожної з них з ч. 4 ст. 187 і ч. 4 ст. 189 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України та призначити кожній з них покарання з дотриманням вимог ст. 65 КК України і з урахуванням обставин, на які суд послався у вироку.

На підставі наведеного, керуючись пунктом 2 розділу ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , ст. 394 КПК України (у редакції Законів України № 2533-ІІІ від 21 червня 2001 року (2533-14) і № 3323-ІV від 12 січня 2006 року (3323-15) ), ст. 396 КПК України (у редакції Закону України № 2533-ІІІ від 21 червня 2001 року (2533-14) ), колегія суддів

Касаційні скарги захисників ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Кілійського районного суду Одеської області від 16 квітня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2009 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_9, а також у порядку ст. 395 КПК України і щодо ОСОБА_11 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч. 4 ст. 187 і ч. 4 ст. 189 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України і призначити за цим законом із застосуванням ст. 69 КК України 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296 та ч. 2 ст. 121 КК України, призначити ОСОБА_5 покарання 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч. 4 ст. 187 і ч. 4 ст. 189 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України і призначити за цим законом із застосуванням ст. 69 КК України 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296 та ч. 2 ст. 121 КК України, призначити ОСОБА_9 покарання 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_11 з ч. 4 ст. 187 і ч. 4 ст. 189 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України і призначити за цим законом із застосуванням ст. 69 КК України 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296 та ч. 2 ст. 121 КК України, призначити ОСОБА_11 покарання 5 (п’ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.