Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 27 січня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора на вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року, яким засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

судимого 18 червня 1999 року

за п. п. "ж", "і" ст. 93, ч. 4 ст. 117, ч. 3 ст. 81,

ст. 42 КК України на десять років позбавлення волі,

звільненого 16 грудня 2005 року умовно-достроково

на два роки вісім місяців 17 днів, покарання

відбув повністю, судимість не погашена,

за ч. 3 ст. 286 КК України на п’ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, за ч. 1 ст. 135 КК України на два роки позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно йому призначено п’ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на три роки іспитового строку та покладено обов’язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України,

Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у тому, що він 1 листопада 2008 року у стані сп’яніння, керуючи за довіреністю автомобілем "Мazda-626", д.н. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_6, та рухаючись вулицею Ленінградською у с. Нові Чобручі Роздільнянського району у напрямку с. Велизарове, порушив вимоги п. п. 1.2, 2.9 "а", 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) і, не справившись з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив наїзд на мопед "Honda", що спричинило смерть водія і пасажира останнього ОСОБА_7 та ОСОБА_8

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок щодо ОСОБА_5 з направленням справи на новий судовий розгляд. Твердить, що призначене ОСОБА_5 в мінімальних межах санкцій ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та із застосуванням положень ст. 75 КК України покарання є м’яким. Зазначає, що суд не врахував належним чином дані про особу винуватого, ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, а також всіх обставин, які обтяжують його покарання. Вказує, що суд, встановивши, що смерть потерпілих сталася внаслідок отриманих від дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень і кваліфікувавши дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 135 КК України, безпідставно кваліфікував ці його дії за ознакою ч. 3 вказаної статті КК України (2341-14) – "залишення в небезпеці, що спричинило смерть потерпілих". Звертає увагу, що суд всупереч вимогам ст. 334 КПК України не виклав підстави, з яких цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 залишив без розгляду, і в порушення вимог ст. 335 КПК України про таке своє рішення не зазначив в резолютивній частині вироку.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка підтримала касаційне подання, просила скасувати вирок щодо ОСОБА_5 з направленням справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою – підстави для цього. У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову. Зазначених вимог закону суд не дотримався.

Визнаючи ОСОБА_5 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель двох осіб (ч. 3 ст. 286 КК України), і в завідомому залишенні без допомоги осіб, які перебували в небезпечному для життя стані і позбавлених можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану (ч. 1 ст. 135 КК України), суд безпідставно кваліфікував його дії за ознакою, передбаченою ч. 3 ст. 135 КК України – "залишення в небезпеці, що спричинило смерть потерпілих".

Крім того, як убачається з матеріалів справи потерпілий ОСОБА_9 заявляв цивільний позов про стягнення з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 19.625 грн. на відшкодування йому матеріальної і 300.000 грн. моральної шкоди, а також витрат на правову допомогу (т. 1 а. с. 282 - 283). У мотивувальній частині вироку суд вказав, що цей позов потерпілого слід залишити без розгляду, проте всупереч вимогам ч. 5 ст. 334 КПК України не навів підстав для цього, а в резолютивній його частині в порушення вимог ст. 335 КПК України про таке рішення взагалі не зазначив.

Призначаючи покарання ОСОБА_6 у мінімальних межах санкцій ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та приймаючи рішення про звільнення засудженого від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд повною мірою не врахував, що ОСОБА_6 раніше судимий, він у стані сп’яніння вчинив два злочини, один з яких є тяжким.

У такому разі доводи прокурора в касаційному поданні про необґрунтованість вироку суду та необхідність його скасування через неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення кримінально-процесуального закону, а також через м’якість призначеного ОСОБА_6 покарання та безпідставне застосування до нього положень ст. 75 КК України, є слушними.

Вирок підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд. Під час якого належить перевірити всі матеріали справи, звернути увагу на допущені недоліки, усунути їх і в разі доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, постановити рішення у відповідності з вимогами закону.

Тому, керуючись ст. ст. 394 – 398 КПК України (1001-05) , ч. 1 п. 2 Розділу ХІІІ Перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а кримінальну справу – направити на новий судовий розгляд.