Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у судовому засіданні 25 січня 2011 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 на вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 вересня 2010 року,

вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2010 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Кишинева,

мешканця м. Дніпропетровська,

такого, що не має судимості

було засуджено:

за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі до ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_2 покладено обов’язки повідомляти органу кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації у цей орган.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4 20702,81 грн. матеріальної та 29397,19 грн. моральної шкоди; на користь Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. М.І. Мечникова 4441,64 грн, на користь Дніпропетровської міської багатопрофільної клінічної лікарні № 4 – 6138,90 грн, на користь НДКЕЦ при УМВС України в Дніпропетровської області – 703, 80 грн судових витрат.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

ОСОБА_2 24 липня 2007 року приблизно о 22 год. 15 хв., керуючи технічно справним автомобілем "М–408Б", державний номерний знак НОМЕР_1, який належав ОСОБА_3, рухався по вул. Набережній Заводській зі сторони вул. Панаса Мирного, у напрямку вул. Комунарівської м. Дніпропетровська.

Під час руху ОСОБА_2, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи надзвичайну неуважність, при виникненні небезпеки для руху пішохода ОСОБА_4, який переходив проїжджу частину вул. Набережної Заводської справа наліво по ходу руху автомобіля, в порушення вимог п. 1.3 Правила дорожнього руху, який зобов'язує учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими, п.п. 1.5, 12.3 вказаних Правил, не врахував дорожню обстановку і не вибрав безпечну швидкість та інтервал, при виникненні небезпеки для руху, яку об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості чи безпечного для інших учасників дорожнього руху об’їзду зазначеного пішохода, в результаті чого біля електоропори № 520 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4

У результаті порушення ОСОБА_2 правил безпеки дорожнього руху пішохід ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та потерпілого ОСОБА_4 апеляційний суд Дніпропетровської області скасував вирок щодо ОСОБА_2 у частині призначеного покарання і постановив свій вирок від 7 вересня 2010 року, яким за ч. 2 ст. 286 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Змінено вирок суду і в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди. Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 31 272 грн 35 коп. матеріальної та 50 000 грн моральної шкоди.

У решті вирок суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2, просить вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 вересня 2010 року змінити: призначити покарання засудженому із застосуванням статей 75, 76 КК України, залишивши цивільний позов потерпілого без розгляду для вирішення його в порядку цивільного судочинства. Захисник, не оспорюючи правильність кваліфікації дій засудженого, вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Поряд із цим, захисник вказує, що призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу внаслідок суворості, а цивільний позов вирішено неправильно. Вважає, що перевиховання ОСОБА_2 можливе без ізоляції його від суспільства.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 наводить доводи аналогічні доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_1 і просить вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 вересня 2010 року щодо нього змінити та призначити йому покарання не пов’язане із позбавленням волі, а цивільний позов потерпілого залишити без розгляду для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_1 про підтримання касаційних скарг, думку прокурора Шевченко О.О. про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають до часткового задоволення.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинили тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_4 є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними й дослідженими в судовому засіданні доказами.

Зазначені в касаційних скаргах засудженого та захисника доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанції, вони не містять у собі необхідних та достатніх підстав для скасування вироку й спростовуються наступною сукупністю доказів.

Так, ОСОБА_2 вказував, що 24 липня 2007 року приблизно о 22 годині він керуючи технічно справним автомобілем Москвич та рухаючись по вул. Набережній Заводській у м. Дніпропетровську вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_4, який отримав тяжкі тілесні ушкодження. вказуючи при цьому, що наїзд на пішохода стався за межами пішохідного переходу.

Попри те, що засуджений ОСОБА_2 вказував про порушення правил дорожнього руху потерпілим, судами правильно не надано їм визначального значення, але враховано у сукупності з іншими доказами обвинувачення.

Зокрема, потерпілий ОСОБА_4 поясняв, що 24 липня 2007 року приблизно о 22 годині 15 хвилин на вул. Набережній Заводській у м. Дніпропетровську він переходив дорогу на пішохідному переході коли його збив автомобіль під керуванням ОСОБА_2 У результаті він отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Показання потерпілого ОСОБА_4 об’єктивно підтверджені й іншими доказами у справі, які узгоджуються між собою.

Так, протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди встановлено місце наїзду автомобіля під керуванням ОСОБА_2 на потерпілого ОСОБА_4, наявність тормозного шляху та інші обставини дорожньо-транспортної пригоди (т. 1, а.с. 3-7).

Крім того, судово-автотехнічною експертизою підтрверджено, що дії водія ОСОБА_2 не відповідали п.п.1.3, 1.5, 12.3 Правил дорожнього руху України (т.1, а.с.67-70).

Висновком судово-медичної експертизи встановлено, що ОСОБА_4 у результаті ДТП були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя (т. 1, а.с. 46-48).

Колегія суддів відзначає, що висновки, яких дійшов суд, були зроблені на підставі ретельного, повного, всебічного та об’єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи. Матеріали справи не містять обставин, що можуть викликати сумніви в правильності рішення суду.

Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли ОСОБА_4 тяжкі тілесні ушкодження, є правильною.

Що стосується покарання, обраного апеляційним судом, то воно відповідає тяжкості злочину, даним про особу винного і визначено з урахуванням усіх обставин справи. Зокрема, апеляційний суд належним чином дослідив дані, що характеризують ОСОБА_2, урахував його ставлення до вчиненого та тяжкі наслідки дорожньо-транспортної пригоди – заподіяння ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень і дійшов до обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_2 не можливе без ізоляції від суспільства.

Таким чином своє рішення про призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі апеляційний суд, у відповідності з вимогами ст. 65 КК України належним чином умотивував і колегія суддів знаходить це рішення переконливим. У даному випадку призначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 і визначення засудженому покарання без позбавлення волі, колегія суддів не знаходить. Судом у відповідності до закону, за який ОСОБА_2 засуджено, обґрунтовано застосовано і додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три роки.

Апеляційним судом підставно, з наведенням відповідних мотивів, збільшено розмір заподіяної ОСОБА_2 моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4, який визначено в розмірі 50 000 грн. Так, судом враховано, що потерпілий зазнав моральних страждань від отриманих тілесних ушкоджень, тривалий час перебував на лікуванні, став інвалідом, у нього змінився спосіб життя після дорожньо-транспортної пригоди. При визначенні суми моральної шкоди апеляційний суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, суд, задовольняючи позов потерпілого ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди у повному обсязі в сумі 31 272, 35 грн на підставі ст. 1166 ЦК України, не врахував вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України щодо засад змагальності сторін у цивільному судочинстві та покладення обов’язків доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

При цьому судом не враховані також роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.031992 р. з наступними змінами "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" з яких убачається, що: при вирішенні питань про відшкодування витрат на додаткове харчування, необхідно виходити за раціоном складеним дієтологом чи лікарем й затвердженим МСЕК або ж судово-медичною експертизою; розмір витрат на необхідний догляд потерпілого повинен визначатися судово-медичною експертизою; розмір витрат на ліки та лікування – на підставі виданих лікарем рецептів та довідок і рахунків про їх вартість. Крім того, судом без наведення належного обґрунтування стягнуто із засудженого на користь потерпілого кошти, витрачені останнім в якості гуманітарної допомоги лікарні, витрати щодо проїзду із м. Дніпропетровська до м. Києва та у зворотному напрямку та витрати, пов’язані із туристичним обслуговуванням.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що постановлене щодо ОСОБА_2 рішення про стягнення матеріальної шкоди не відповідає вимогам закону, а тому вирок суду в частині стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди на користь ОСОБА_4 підлягає скасуванню, справа направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства, а касаційна скарга засудженого та захисника підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України (у редакції законів України № 2533-ІІІ від 21 червня 2001 року (2533-14) та № 3323-ІV від 12 січня 2006 року (3323-15) ) та п. 2 розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 вересня 2010 року щодо ОСОБА_2 у частині стягнення матеріальної шкоди у сумі 31 272, 35 грн скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства

У решті вирок суду щодо ОСОБА_2 залишити - без зміни.