Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 20 січня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора на постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2010 року, якою кримінальну справу про обвинувачення

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не маючого судимості,

за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 190 КК України закрито на підставі ст. 45 КК України і в порядку ст. 7-2 КПК України у зв’язку з дійовим каяттям,

ОСОБА_5 обвинувачувався у тому, що він, працюючи заступником начальника відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області, та зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом обману заволодів грошима ОСОБА_6 Так, 6 липня 2009 року він повідомив потерпілій неправдиві відомості про направлення до прокуратури щодо неї подання по матеріалах виконавчих проваджень у зв’язку з несплатою нею коштів по боргових зобов’язаннях для притягнення до кримінальної відповідальності, а ОСОБА_6 за те, щоб він цього не робив того ж дня передала йому гроші у сумі 3.000 грн. і 100 євро (1.061 грн.).

Під час розгляду справи за клопотанням Андрусяка суд звільнив його від кримінальної відповідальності, оскільки підсудний щиро покаявся, активно сприяв розкриттю злочину і повністю усунув заподіяну шкоду.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2009 року постанову щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати постанову та ухвалу щодо ОСОБА_5 з направленням справи на новий судовий розгляд. Твердить, що суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон, бо ОСОБА_5 насправді не розкаявся і заподіяну державі шкоду не усунув, а апеляційний суд на таке порушення закону не звернув уваги і допустив власне порушення, належним чином не відповівши на доводи апеляції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання і просив скасувати постанову та ухвалу з направленням справи на новий судовий розгляд, виступ ОСОБА_5, який просив залишити постанову без зміни, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішення суду про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям є обґрунтованим і в колегії суддів сумніву не викликає.

Приймаючи таке рішення, суд виходив із того, що ОСОБА_1 вперше вчинив два злочини невеликої тяжкості, у вчиненому розкаявся, активно сприяв розкриттю злочинів, звільнився з роботи, повністю усунув заподіяну шкоду, а також, що потерпіла не мала до нього претензій матеріального характеру і не заперечувала проти звільнення його від кримінальної відповідальності.

Не залишено поза увагою суду й думку прокурора, який не заперечував проти звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

За таких обставин вважати судові рішення необґрунтованими чи такими, що суперечить вимогам закону, підстав немає.

Будь-яких даних щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування постанови та ухвали, не встановлено.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , ч. 1 п. 2 Розділу ХІІІ Перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання прокурора залишити без задоволення, а постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.