Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П., Ситнік О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, комунальне підприємство «Інверос» про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2011 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2012 року, -

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому вказувала, що з 16 грудня 2006 року з нею став проживати ОСОБА_6 зі своєю дружиною, яких вона 12 жовтня 2007 року зареєструвала у своєму будинку. ОСОБА_6, ввійшовши у довіру та користуючись неграмотністю і літнім віком позивачки, 04 лютого 2008 року запросив ОСОБА_4 до нотаріуса для оформлення документів на будинок, які вона підписала, не розуміючи, що підписує договір купівлі-продажу свого житлового будинку.

Вважаючи, що договір укладений під впливом обману, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу ј частини житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, та просила зобов'язати комунальне підприємство технічної інвентаризації «Інвенрос» анулювати реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на цю частину будинку.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2011 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу ј частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, укладений 04 лютого 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7 і зареєстрований у реєстрі №338. Застосовано двосторонню реституцію шляхом повернення кожній із сторін належного їй до укладання договору купівлі-продажу ј частини житлового будинку з господарсько-побутовим будівлями, укладеного 04 лютого 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7 і зареєстрованого у реєстрі за №338. У іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2011 року змінено. У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі продажу ј частини будинку з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відмовлено. У іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 доведено той факт, що при укладенні договору купівлі-продажу ј частини будинку вона помилялася щодо природи цього правочину, прав і обов'язків сторін, а тому, згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, цей договір повинен бути визнаний недійсним.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не надано належних та достовірних доказів, які безспірно свідчать про укладення договору купівлі-продажу будинку під впливом обману, та відсутні підстави згідно ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України для визнання правочину недійсним. Позовних вимог стосовно визнання договору недійсним, унаслідок укладення його під впливом помилки позивачкою не заявлялося.

Згідно п. п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Встановлено і матеріалами справи підтверджується, що 04 лютого 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу ј частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Згідно п. 3 договору продаж за домовленістю сторін проведено за 20 тис. грн., які покупець сплатив повністю до підписання договору. За п. 2 договору ОСОБА_6 зобов'язувався надати ОСОБА_4 право довічного проживання у частині житлового будинку та користування нею (а.с 7).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Порушене право може бути захищено у спосіб, хоча і не передбачений зазначеною нормою, законом чи договором, але такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим порушенням.

Суд першої інстанції, у порушення ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі заявлених ОСОБА_4 позовних вимог, та ухвалив рішення, визнавши правочин недійсним з підстав, які позивачем не заявлялися, а саме за ст. 229 ЦК України (правочин, вчинений під впливом помилки), не звернувши уваги на те, що позов заявлений з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України (правочин, вчинений під впливом обману).

Оскільки належних доказів на підтвердження того, що договір був укладений під впливом обману, внаслідок навмисного введення ОСОБА_6 в оману ОСОБА_4 матеріали справи не містять, а договір купівлі-продажу не суперечить ст. 215 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що підстав для задоволення позову не вбачається.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.