Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 20 січня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 1 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 травня 2010 року,

зазначеною постановою місцевого суду, залишеною без зміни ухвалою апеляційного суду, задоволено скаргу ОСОБА_5 і скасовано постанову Бердянського міжрайонного прокурора від 19 лютого 2010 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Згідно з постановою про порушення кримінальної справи від 19 лютого 2010 року ОСОБА_5, будучи директором ТОВ "Емікс-плюс", тобто службовою особою, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкових декларацій з ПДВ зазначеного ТОВ за січень-березень 2007 року незаконно відніс до складу податкового кредиту з ПДВ суму 2 814 996,54 гривень, яка відповідно не була нарахована і сплачена до бюджету.

У касаційному поданні прокурор посилається на те, що кримінальна справа щодо ОСОБА_5 порушена відповідно до вимог ст.ст. 94, 97, 98, 98-2 КПК України за наявності законних приводів та підстав, а судами справа розглянута з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема з порушенням вимог ст. 236-8 КПК України. Просить судові рішення скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; думку прокурора на підтримку касаційного подання; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 236-8 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти лише наявність передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Проте місцевий суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_5, вказаних вимог закону не дотримався, оскільки замість перевірки наявності передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законності джерел отримання даних, які стали підставою для її винесення, вдався до оцінки наявних у справі доказів, тобто заздалегідь вирішив ті питання, які мають вирішуватися при розгляді справи по суті.

Апеляційний суд, залишивши рішення суду першої інстанції без зміни, на вказані недоліки уваги не звернув.

Крім того, судами не враховано, що відповідно до вимог п. 5.2.6. ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який був чинним на час порушення кримінальної справи та розгляду скарги ОСОБА_5 в суді, якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом, за винятком коли таке обвинувачення не тільки базується на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Будь-якого обмеження щодо порушення кримінальної справи стосовно платника податків за наявності приводів і підстав зазначена норма закону не містила, а суд першої інстанції, пославшись на неї як на обґрунтування свого висновку про задоволення скарги, витлумачив цю норму всупереч її точному змісту.

Зазначені положення знайшли своє відображення і в п. 56.22 ст. 56 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2011 року.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій, розглянувши справу з порушеннями вимог ст. 236-8 КПК України, дійшли передчасного висновку про незаконність постанови про порушення кримінальної справи, постанова місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду необхідно у відповідності з вимогами ст. 236-8 КПК України перевірити наявність передбачених ст. 94 КПК України приводів і підстав для винесення постанови про порушення кримінальної справи, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення зазначеної постанови, та, не розглядаючи й заздалегідь не вирішуючи тих питань, які вирішуються судом при розгляді справи по суті, постановити законне і справедливе судове рішення.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України та п. 2 Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання прокурора задовольнити.

Постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 1 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 травня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.