Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 11 січня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області на вирок Суворовського районного суду міста Херсона від 12 січня 2010 року щодо ОСОБА_5,

цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і мешканця міста Херсона, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за: ч. 1 ст. 191 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю строком на 1 рік; ч. 3 ст. 191 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_5 визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю строком на 3 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання строком на 3 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти зазначену інспекцію про зміну місця проживання, роботи чи навчання, періодично з’являтися для реєстрацію у цю інспекцію.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь приватного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_2" 10 265 гривень 07 копійок на відшкодування матеріальної шкоди.

Як установив суд, злочини скоєно за таких обставин.

ОСОБА_5 з 29 травня 2008 року обіймав посаду торгового представника приватного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_2" (далі – ПП "ІНФОРМАЦІЯ_2"), згідно з якою на умовах повної матеріальної відповідальності мав приймати від клієнтів заявки на товари, контролювати повернення грошей за поставлені товари, збирати у клієнтів гроші і здавати в касу підприємства.

Під час виконання своїх службових обов’язків ОСОБА_5 упродовж 07.06.- 26.07.2008 року і, повторно, у проміжках часу з: 02-16.08; 21-27.08; 02-19.09; 23-30.09; 01-07.10. і 10-23.10.2008 року отримав від клієнтів гроші на загальну суму 13 265 гривень 07 копійок за поставлені їм товар і, знаючи, що ці гроші належать ПП "ІНФОРМАЦІЯ_2", привласнив їх.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію діянь, просить вирок скасувати й направити справу на новий судовий розгляд. Вважає, що суд не врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, їх кількість та спосіб скоєння, тривалість злочинної поведінки. Також посилається на те, що засуджений відшкодував лише незначну частину завданої злочином шкоди.

Заслухавши доповідача, прокурора Саленка І.В., який погодився з доводами касаційного подання та просив скасувати вирок з наведених у ньому підстав, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотивуючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, суд, як видно з вироку та матеріалів справи, фактично врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, їх кількість та конкретні обставини скоєння, наслідки цих діянь. У поєднанні із цими даними зважив на відомості про особу винного, зокрема, на відсутність у нього судимостей, помірковану поведінку в побуті, вжиті ним заходи для залагодження провини перед потерпілим – добровільно відшкодував частину шкоди, завдану злочином. Обставиною, що пом’якшує покарання, визнав щире каяття.

Наведене дає підстави вважати, що рішення суду про можливість виправлення ОСОБА_5 без позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, є правильним і обґрунтованим.

Разом з тим колегія суддів вважає, що відповідно до ст. 395 КПК України вирок суду підлягає зміні у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого обов'язок не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

У даній справі суд не дотримав зазначених положень закону й поклав на ОСОБА_5 обов’язок не виїжджати за межі України не тільки на постійне проживання, але й з будь-яких інших причин. Покладення такого обов’язку є неприпустимим, оскільки обмежує гарантовану Конституцією України (254к/96-ВР) свободу пересування особи у визначених законом межах. У зв’язку із цим цей обов’язок підлягає виключенню з вироку.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, пунктом 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Херсонської області залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 395 КК України вирок Суворовського районного суду міста Херсона від 12 січня 2010 року щодо ОСОБА_5 змінити: виключити з нього рішення про покладення на ОСОБА_5 обов'язку не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

У решті вирок залишити без зміни.