Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 11 січня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на судові рішення щодо нього,

вироком Пролетарського районного суду міста Донецька від 20 вересня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 08 грудня 2009 року,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і мешканця міста Донецька, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі на строк 10 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь експертної установи судові витрати в розмірі 267 гривень 84 копійки.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він, будучи в стані алкогольного сп’яніння, 04 липня 2009 року приблизно о 17-ій годині 10 хвилин у квартирі АДРЕСА_1 під час сварки, що виникла через особисту неприязнь, з наміром позбавити життя ударив кулаком в обличчя ОСОБА_6, внаслідок чого вона впала на підлогу, і продовжив її побиття, завдаючи удари рукою по обличчю. Далі обхопив передпліччям правої руки за шию, стиснув її й утримував доти, поки ОСОБА_6 не перестала подавати ознаки життя.

Смерть ОСОБА_6 настала від механічної асфіксії, викликаної здавленням шиї тупими предметами.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5, не оспорюючи фактичні обставини справи, просить змінити вирок та пом’якшити покарання. Вважає, що суд помилково відніс до даних, що характеризують його особу, судимість за попередній злочин, яка на момент скоєння інкримінованого йому вбивства була погашена. Крім того, не врахував, що він утримує матір пенсійного віку, дружину та неповнолітніх дітей, двоє з яких малолітнього віку. Покликається також на обставини, що пом’якшують покарання, – визнання вини, щире каяття, відсутність матеріальних претензій з боку потерпілих.

Фактичні обставини справи, винність ОСОБА_5 у вчиненні вбивства та кримінально-правову оцінку цього діяння за ч. 1 ст. 115 КК України ніхто із учасників процесу не оспорює, зокрема, й засуджений у даній касаційній скарзі.

Заслухавши доповідача, прокурора Вергізову Л.А., яка просила виключити із судових рішень дані про судимість засудженого, а в решті судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотивуючи покарання, суд, як видно з вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого та обставини, що пом’якшують покарання, у тому числі й ті, які зазначив засуджений у касаційній скарзі.

Зокрема, суд зважив, що злочин проти здоров’я людини належить до категорії тяжких діянь, врахував характер дій засудженого, конкретні обставини реалізації злочинної поведінки, застосування насильства, внаслідок якого з життя пішла людина середнього віку.

Щодо особи засудженого суд урахував позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, наявність на утримані малолітньої дитини.

Як обставиною, що пом’якшує покарання, ОСОБА_5 суд визнав щире каяття, а обставиною протилежного змісту – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

Із урахуванням наведеного з додержанням вимог ст. 65 КК України суд у межах санкцій статті звинувачення обрав засудженому покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Тому доводи касаційної скарги про обрання невиправдано суворого покарання є необґрунтованими.

Воднораз колегія суддів вважає слушними твердження засудженого про порушення судом вимог кримінально-процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 333 КПК України у вступній частині вироку разом із зазначеними в ній даними викладаються й відомості про особу підсудного, які мають значення для справі. До таких відомостей належать, зокрема, дані про непогашену або незняту судимість. Ці ж відомості суд може враховувати й як дані про особу винного під час мотивування покарання.

Як видно з матеріалів справи, в минулому вироком суду від 30 січня 1998 року ОСОБА_5 за скоєння злісного хуліганства та грабежу було засуджено до позбавлення волі на строк 8 років. Указом Президента України від 07 лютого 2002 року "Про помилування" це покарання було зменшено до 6 років позбавлення волі. Після відбуття установленої законом частини покарання – 4 роки та більш ніж 4 місяці, постановою Торезького міського суду Донецької області від 12 березня 2002 року ОСОБА_5 було умовно-достроково звільнено від подальшого відбування покарання на 1 рік 7 місяців 5 днів. Новий злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України, ОСОБА_5 вчинив 04 липня 2009 року, тобто по спливу більш ніж семи років після умовно-дострокового звільнення від покарання за попереднім вироком.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 55 КК України 1960 року такою, що не має судимості, визнається особа, засуджена до позбавлення волі на строк понад шість років, але не більше десяти років, якщо вона протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинить нового злочину. Відповідно до частини 3 того ж Кодексу цей строк може бути менший у разі, якщо особа в установленому законом порядку була достроково звільнена від відбування покарання. Тоді строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого покарання з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового). Зокрема, у випадку, коли строк покарання перевищує три роки, але не є більшим шести років, особі для того, щоб вважатися такою, що не має судимості, належить протягом п'яти років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинити нового злочину. При цьому слід зазначити, що необхідність застосування до зазначених правовідносин правил Кримінального кодексу України 1960 (2001-05) року випливає з положень пункту 11 розділу ІІ Прикінцевих та Перехідних положень КК України (2341-14) 2001 року, відповідно до яких правила, встановлені Кримінальним кодексом України 1960 (2001-05) року щодо погашення і зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності КК України (2341-14) 2001 року, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом’якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб.

Зіставлення зазначених положень закону із даними про час засудження за грабіж та хуліганство, умовно-дострокове звільнення від покарання за цей злочин та скоєння нового злочину після звільнення вказують на те, що на момент скоєння умисного вбивства ОСОБА_6 судимість ОСОБА_5 за грабіж та хуліганство була погашена і з погляду закону за цей злочин він вважався таким, що не має судимості.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає слушними доводи касаційної скарги про необхідність виключення із вироку даних про судимості засудженого.

Оскільки під час перегляду справи апеляційний суд не звернув уваги на ці порушення, зміни підлягає й ухвала апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, пунктом 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Пролетарського районного суду міста Донецька від 20 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 08 грудня 2009 року щодо ОСОБА_5 змінити: виключити із вступної частини вироку вказівку про те, що ОСОБА_5 раніше судимий ? 30 січня 1998 року Пролетарським районним судом міста Донецька за ч. 2

ст. 206, ч. 3 ст. 141 КК України із застосуванням ст. 42 КК України до позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, та мотивувальної частини ? визнання його таким, що має судимість.

У решті судові рішення залишити без зміни.