Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 11 січня 2011 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області та касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на судові рішення щодо ОСОБА_6,

вироком Комсомольського районного суду міста Херсона від 16 лютого 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 27 квітня 2010 року,

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця міста Херсона, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки з поміщенням на визначений строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь: ОСОБА_5 – 22 450 гривень на відшкодування моральної шкоди; держави – судові витрати в сумі 966 гривень 64 копійки.

Постановлено стягнути з ТДВ СК "Кредо" на користь ОСОБА_5 2 550 гривень на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він, будучи в стані алкогольного сп’яніння, 08 лютого 2009 року приблизно о 04-ій годині, керуючи автомобілем "Форд Фокус" на вулиці Островське Шосе в місті Херсоні, порушив вимоги пунктів 1.5, 2.9 а, 2.3 б, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) – проявив неуважність до дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості, внаслідок чого виїхав за межі проїзної частини дороги і в’їхав у перешкоду.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7, яка була на місці пасажира, отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд. Вважає, що при розгляді даної справи були допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильно застосовано кримінальний закон, що призвело до призначення невиправдано м’якого покарання. Зокрема, зважаючи на конкретні обставини пригоди, керування автомобілем в стані алкогольного сп’яніння, неодноразове притягнення до адміністративної відповідності за порушення правил дорожнього руху, у тому числі за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, суд безпідставно не призначив ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляцією прокурора, в якій порушувалися аналогічні питання, не навів належних мотивів, через які визнав апеляцію необґрунтованою.

Не погоджуючись із судовими рішеннями потерпілий ОСОБА_5 у своїй касаційній скарзі, по суті, наводить доводи аналогічні наведеним у касаційному поданні та вважає призначене покарання невиправдано м’яким. Просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Фактичні обставини справи, доведеність винності ОСОБА_6 у злочині та кримінально-правову оцінку цього діяння за ч. 2 ст. 286 КК України ніхто з учасників процесу не оспорює, у тому числі прокурор та потерпілий у своїх касаційних зверненнях.

Заслухавши доповідача, прокурора Саленка І.В., який підтримав касаційне подання та погодився з доводами касаційної скарги потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних звернень, колегія суддів вважає, що касаційне подання та касаційна скарга підлягають задоволенню в частині скасування ухвали апеляційного суду.

Як убачається з матеріалів справи, прокурор, який брав участь у розгляді справи та потерпілий в свої апеляціях просили скасувати вирок місцевого суду та постановити свій, навівши при цьому доводи, аналогічні тим, що зазначені в касаційних скаргах. Відмовляючи в задоволенні апеляцій, апеляційний суд мотивував своє рішення, однак зробив це в загальних рисах, без поглибленого та всебічного аналізу наявних у справі обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, апеляційний суд погодився зі ступенем тяжкості скоєного злочину, визначеного судом першої інстанції, даними про особу та обставинами, що обтяжують покарання, а звідси ? з висновком суду про можливість виправлення ОСОБА_6 і попередження нових злочинів в умовах ізоляції його від суспільства на строк, який відповідає нижній межі частині санкції статті звинувачення.

Однак, перевіряючи правильність висновків суду, апеляційний суд фактично не надав їм належної оцінки, не проаналізував їх вагомість, внаслідок чого поспішно погодився з ними.

Так, по суті не були враховані належність інкримінованого ОСОБА_6 діяння до категорії тяжких злочинів, конкретні обставинам його вчинення (наявність невеликого стажу керування транспортними засобами, керування автомобілем у ранню годину без нічного відпочинку).

У взаємозв’язку із наведеним не отримали відповідної оцінки й дані про те, що під час злочину ОСОБА_6 знаходився в стані алкогольного сп’яніння.

Не зважив суд й на думку потерпілого ОСОБА_5, який під час судового розгляду справи наполягав на призначенні засудженому суворої міри покарання.

Із матеріалів справи убачається, що у минулому ОСОБА_6 неодноразово допускав порушення правил дорожнього руху, які вирізняються особливою підвищеною небезпечністю, характерною для таких правопорушень, ? керування автомобілем у стані сп’яніння, перетинання подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки, відверте ігнорування правил дорожнього руху тощо, яка в більшості випадків є несумісною з правом керувати транспортними засобами.

Згідно із роз’ясненнями, які містяться в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) , у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами.

Зважаючи на ці обставини, апеляційний суд не навів переконливих аргументів згоди з рішенням місцевого суду про можливість виправлення ОСОБА_6 без застосування до нього додаткового покарання позбавлення права керування транспортними засобами.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого належить ретельно, всебічно й у встановленому процесуальним законом порядку в межах заявлених прохань розглянути доводи апеляцій прокурора, потерпілого та інших учасників процесу та прийняти відповідне мотивоване рішення.

Якщо апеляційний суд за наслідками перевірки вироку дійде висновку про винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому злочині, погодиться з фактичними обставинами його скоєння та доказами, наведеними на його підтвердження, то рішення про залишення вироку без зміни в частині міри покарання й, зокрема, про незастосування додаткового покарання, слід визнати явно несправедливим внаслідок м’якості.

Оскільки порушені в касаційних скаргах питання можливо вирішити в порядку нового апеляційного розгляду без скасування вироку місцевого суду, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку. Тому доводи касаційних скарг в цій частині задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , абзацом 1 пунктом 2 розділу XIII Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Херсонської області та касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 27 квітня 2010 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд до того ж суду.