6-16136св12 Про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину - 04.07.2012 Прийняття

головуючого Ткачука О.С., суддів:Колодійчука В.М., Умнової О.В., Савченко В.О., Фаловської І.М.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Глухівська міська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу та визнання права власності на частину домоволодіння, за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Сумської області від 29 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 лютого 2012 року і за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2011 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 29 лютого 2012 року,

У листопаді 2010 року ОСОБА_6 звернулась до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_10. Після його смерті відкрилась спадщина на 17/50 частин домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1. Вона прийняла спадщину після смерті батька, подавши 30 квітня 1980 року відповідну заяву до нотаріальної контори, однак свідоцтва про право на спадщину не отримувала. Іншими спадкоємцями після смерті батька є відповідачки ОСОБА_7 (до шлюбу ОСОБА_7) та ОСОБА_8 У вересні 1983 року відповідачі отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 17/50 частини домоволодіння кожній. Решта 8/25 частини домоволодіння належала їм на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_11, яке було видане їм 17 квітня 1979 року Глухівською державною нотаріальною конторою.

У вересні 2009 року позивач звернулась до Глухівської міської державної нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак там вона з'ясувала, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримали свідоцтво про право на спадщину на всю частку домоволодіння, яка належала їх батьку і 4 жовтня 2005 року продали житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, відповідачу ОСОБА_9

Позивач вважає, що видані відповідачам свідоцтва про право на спадщину є недійсними, бо при їх видачі вона фактично була позбавлена своєї частки в спадковому майні. Також позивач вважає незаконним договір-купівлі продажу будинку та земельної ділянки, який був укладений між відповідачами ОСОБА_7, ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_9, так як ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без її згоди незаконно розпорядилися належною їй часткою у спадковому майні.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 6 вересня та 16 вересня 1983 року Глухівською міською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_8 та ОСОБА_7, визнати частково недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, які були укладені 4 жовтня 2005 року між відповідачами ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та визнати за нею право власності на 17/75 частини домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2011 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим № 1375, видане 6 вересня 1983 року Глухівською міською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_8 Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим № 1458, видане 16 вересня 1983 року Глухівською міською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_7 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 29 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та визнання права власності на частину в цьому майні скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 Визнано за ОСОБА_6 право власності на 17/75 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_10, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано недійсним договір купівлі-продажу зазначеного домоволодіння, що укладений 4 жовтня 2005 року між ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в частині продажу 17/75 частини цього домоволодіння. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 29 лютого 2012 року рішення міськрайонного суду від 12 жовтня 2011 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 щодо визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 4 жовтня 2005 року та визнання права власності на частину земельної ділянки скасовано і вказані позовні вимоги ОСОБА_6 залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати рішення та ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом за реєстровими номерами 1375, 1458 від 6 та 16 вересня 1983 року відповідно та просить прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_6 Крім того, ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду в повному обсязі.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_8 та ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що вказані свідоцтва були отримані ними з порушенням вимог закону, а саме без врахування частки позивачки.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

У п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) передбачено, що правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності згідно зі ст. 76 ЦК УРСР починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом у листопаді 2010 року, проте оскаржувані нею свідоцтва про право на спадщину за законом були видані 6 та 16 вересня 1983 року. Крім того, 20 квітня 1980 року (тридцять років тому) позивачка зверталася до Глухівської міської державної нотаріальної контори з письмовою заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину, але так його і не отримала.

Вирішуючи спір в частині визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, суд всупереч вимогам статей 212, 213 ЦПК України на вимоги матеріального закону уваги не звернув, зазначеним обставинам та заявам відповідачів (а.с. 35) про застосування строку позовної давності не дав правової оцінки, й не вирішив питання щодо дотримання позивачем строку позовної давності.

Апеляційний суд у всупереч вимогам статей 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 щодо застосування судом строку позовної давності, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи та залишив рішення суду в цій частині без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 4 жовтня 2005 року та визнання за позивачкою права власності на частину спірного домоволодіння, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами були дотримані всі вимоги, встановлені ст. 203 ЦК України, при укладенні таких договорів. Отже, підстави для визнання їх недійсними та визнання за позивачем права власності на частину спірного домоволодіння відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та визнання права власності на частину в цьому майні і ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що спірний договір купівлі-продажу суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема позивач є власником частини майна, яке без її згоди було відчужено відповідачами.

Однак, суди всупереч вимогам ст. 10 ЦПК України не перевірили, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання договори недійсними, стороною яких остання не є, положенням ст. 16 ЦК України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Проте вирішуючи спір суди обох інстанцій на вказане уваги не звернули.

Крім того, постановляючи ухвалу від 29 лютого 2012 року про скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 4 жовтня 2005 року та визнання права власності на частину земельної ділянки і залишаючи вказані позовні вимоги без розгляду, апеляційний суд порушив норми цивільного процесуального права, оскільки вказані позовні вимоги вже були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому вчинення такої процесуальної дії на стадії апеляційного розгляду не передбачено нормами ЦПК України (1618-15) .

Порушення судами обох інстанції норм матеріального та процесуального права призвело до прийняття незаконного рішення.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційні скарги ОСОБА_9 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2011 року, рішення апеляційного суду Сумської області від 29 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.