Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 6 жовтня 2011 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2011 року,

У січні 2011 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - Банк) звернулося до суду із зазначеним позовом, просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 30 818,54 доларів США та 4 480 грн. 13 коп. шляхом проведення прилюдних торгів у порядку виконавчого провадження з початковою ціною, розмір якої буде не нижче розміру звичайних ринкових цін на подібне майно на момент продажу, а також судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 2 березня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір про іпотечний кредит № 04-0181/02-01, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 25 000 доларів США строком до 1 березня 2027 року зі сплатою 11 % річних.

У забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту між Банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, між Банком та ОСОБА_4 - договір поруки.

Внаслідок не виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 17 грудня 2010 року заборгованість становить 30 818,54 доларів США, заборгованість за комісійною винагородою за користування кредитними коштами - 4 480 грн. 13 коп.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 6 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2011 року, позов публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором про іпотечний кредит № 04-0181/02-01 від 2 березня 2007 року в загальній сумі 250 196 грн. 36 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 04-0182/03-01 від 2 березня 2007 року, що належить ОСОБА_3, а саме: квартиру № 57 загальною площею 35,69 кв.м., житловою площею 19,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалено стягнення провести шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною, розмір якої буде не нижче звичайних ринкових цін на подібне майно на момент продажу.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі Банк просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позов про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмовляючи в задоволенні позову про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 не виконував кредитних зобов'язань, тому іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Підстави для стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором з боржника і поручителя відсутні, оскільки це призведе до стягнення в подвійному розмірі.

Із такими висновками судів повністю погодитися не можна з таких підстав.

Судами встановлено, що 2 березня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір про іпотечний кредит № 04-0181/02-01, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 25 000 доларів США строком до 1 березня 2027 року зі сплатою 11 % річних.

2 березня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № 04-0182/03-01, за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,69 кв.м.

2 березня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов'язувалася перед кредитором солідарно відповідати за виконання позичальником кредитних зобов'язань.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 12 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 № 5 (v0005740-12) роз'яснив, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Встановивши наявність у позивача ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, суди першої та апеляційної інстанцій на вищенаведені положення закону уваги не звернули та визначаючи загальний розмір заборгованості за кредитним договором в еквівалентному вираженні гривні до долару США на час вирішення спору, не спростували доводи позивача про визначення цієї заборгованості в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач, крім звернення стягнення, просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за іпотечним договором.

Як роз'яснено п. 2 ч. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (v0005740-12) суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

Обгрунтованими є висновки судів про відмову в стягненні з ОСОБА_3 суми боргу за іпотечним договором, оскільки судом звернено стягнення на предмет іпотеки, а додаткове стягнення солідарно з нього та поручителя боргу призведе до подвійного стягнення боргу з ОСОБА_3

Відмовляючи у стягненні боргу з ОСОБА_4 суд не взяв до уваги, що між нею та Банком виникли правовідносини із договору поруки. Тому не можна погодитися з висновками судів про те, що задоволення вимог про стягнення боргу з поручителя призведе до подвійного стягнення заборгованості саме з поручителя.

Поза увагою судів залишилося те, що договір поруки і договір іпотеки є самостійними договорами. Відповідно до ст. 553 ЦК України поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 всіх його зобов'язань за кредитним договором.

При вирішенні одночасно позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення боргу з поручителя, суду необхідно дати оцінку співмірності сум заборгованості за кредитом та стягнення їх з поручителя, а також співмірності сум заборгованості за кредитом та вартість іпотечного майна, співмірність загальної суми боргу з вартістю предмета іпотеки та суми боргу, яку просить стягнути позивач із поручителя, та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність ( п. 6 ч.1 ст. 3 ЦПК України).

У порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України суди не визначились із характером правовідносин, які виникли між сторонами, належним чином не перевірили доводи та заперечення сторін. Поза увагою суду залишилися положення ст. 39 Закону України «Про іпотеку» щодо відповідності резолютивної частини рішення вимогам цієї статті.

Оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 6 жовтня 2011 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 листопада 2011 року скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.