Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Вербицької О.В., Загороднього А.Ф.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача: Борисова О.В., Губаренко Ю.М.,

представника відповідача: Мухи С.І.,

представник третьої особи: Васильєва О.Г.,

розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Холдінг" та Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року

у справі № 1670/4908/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Холдінг"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області,

третя особа - Компанія Джессал Трейд енд Інвестмент,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Холдинг" (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Інспекція), в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2012 року № 0006362301/35 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 738 802,00 грн., № 0006272301/318 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 729 696,00 грн., № 0006172301/317 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 13 973 759,75 грн., від 08 серпня 2012 року № 0009272301/786 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 13 959 028,54 грн. та рішення від 29 березня 2012 року № 0000222303/320 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 15 419,08 грн. за здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами нижчими від встановлених мінімальних роздрібних.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Так, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 29 березня 2012 року № 0006272301/318 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2 757 465,00 грн. та в сумі 631 356,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; в решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року апеляційну скаргу Інспекції залишено без задоволення; апеляційну скаргу Товариства задоволено частково: постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 29 березня 2012 року № 0006362301/35, № 0006272301/318, № 0006172301/317, від 08 червня 2012 року № 0009272301/786; в решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 серпня 2013 року касаційну скаргу Інспекції задоволено частково; постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року скасовано та залишено в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року.

З урахуванням висновків суду касаційної інстанції, відображених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14 серпня 2013 року Інспекція сформувала, крім інших, податкові повідомлення-рішення від 9 вересня 2013 року № 0005702301/417 про зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 738 802,00 грн., № 0005692301/416 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 340 875,00 грн. та № 0005682301/415 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13 959 028,54 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Компанію Джессап Трейд енд Інвестмент, апеляційну скаргу якої ухвалою цього ж суду від 06 лютого 2014 року залишено без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2014 року касаційну скаргу Компанії Джессап Трейд енд Інвестмент задоволено частково: ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 серпня 2013 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи позивачем змінено позовні вимоги, а саме зазначено замість скасування податкових повідомлень-рішень від 29 березня 2012 року № 0006362301/35, № 0006272301/318, № 0006172301/317, від 08 червня 2012 року № 0009272301/786, Товариство просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 09 вересня 2013 року № 0005682301/415, № 0005692301/416, № 0005702301/417.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2015 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 09 вересня 2013 року № 0005682301/415, № 0005692301/416, № 0005702301/417.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено частково: постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2015 року скасовано; прийнято нову постанову, якою адміністративний позов Товариства задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29 березня 2012 року № 0006272301/318 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі основного платежу 2 757 465, 00 грн., штрафних санкцій - 631 356, 00 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти постанову, якою змінити рішення суду першої інстанції шляхом доповнення резолютивної частини відомостями про визнання протиправними та скасування первинних податкових повідомлень-рішень від 29 березня 2012 року № 0006362301/35, № 0006272301/318, від 8 червня 2012 року № 0009272301/786 .

В письмових запереченнях на вказану касаційний скаргу відповідач з доводами та висновками не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідач також не погодився з прийнятими рішеннями в частині задоволених позовних вимог та в касаційній скарзі просив їх скасувати у відповідній частині.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, заслухавши представників сторін та третьої особи, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 14 березня 2012 року № 201/22-209/31998642, згідно з яким позивачем порушено вимоги, зокрема,:

- підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.10 статті 137, підпункту 138.1, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) );

- підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 44.1 статті 44, пункту 187.1 статті 188, пункту 188.1 ст. 188, підпункту 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України;

- частини 10 статті 18 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" в результаті здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями за цінами, нижчими від встановлених Кабінетом Міністрів України мінімальних роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв вітчизняного виробництва, у зв'язку з чим застосовано фінансову санкцію в розмірі 15 419,08 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтувалися на тому, що:

- позивач безпідставно відобразив в податковому обліку наслідки операцій з ТОВ "Полімер-столиця", ТОВ "Компанія Тегра", ТОВ "Промислова група ДФМ", ТОВ "Вістфорт", ФОП ОСОБА_7, ТОВ "Епіцентр" оскільки факт придбання товарів позивачем у зазначених контрагентів не підтверджується;

- Товариством завищено податковий кредит по операціях з ТОВ Компанія "Домінанта ЛТД", оскільки останнє не сплатило суми податку на додану вартість до Державного бюджету.

- оскільки закінчився строк позовної давності по стягненню кредиторської заборгованості з Компанія Джессал Трейд енд Інвестмент, позивач зобов'язаний був відобразити таку заборгованість у складі доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування;

- позивачем здійснено реалізацію алкогольних напоїв за ціною, нижчою за встановлені мінімальні ціни;

- на порушення пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України завищено податковий кредит в сумі 64 612, 00 грн.;

- Товариством не відкориговано податковий кредит за звітні періоди, за результатами попередніх актів перевірок;

На підставі акта перевірки та рішення Державної податкової служби у Полтавській області від 29 травня 2012 року № 1457/10/10-215 Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 29 березня 2012 року № 0006362301/35, яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за звітний період вересень 2011 року у розмірі 738 802,00 грн.;

- від 29 березня 2012 року № 0006272301/318, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3 729 696,00 грн., у т.ч.: 3 030 165,00 грн. - за основним платежем та 699 531,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 29 березня 2012 року № 0006172301/317, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 13 973 759,00 грн., у т.ч.: 13 680 042,00 грн. - за основним платежем та 293 717,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- від 08 червня 2012 року № 0009272301/786 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 13 959 028,54 грн., у т.ч.: 13 667 856,00 грн. - за основним платежем та 291 172,54 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Крім того, відповідачем прийнято рішення від 29 березня 2012 року № 0000222303/320 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 15 419,08 грн.

Після отримання ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 серпня 2013 року були сформовані нові податкові повідомлення-рішення від 9 вересня 2013 року:

- № 0005702301/417 (замість відкликаного податкового повідомлення-рішення від 29 березня 2012 року № 0006362301/35), яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за звітний період вересень 2011 року на суму 738 802,00 грн.;

- № 0005692301/416 (замість відкликаного податкового повідомлення-рішення від 29 березня 2012 року № 0006272301/318), яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 340 875,00 грн., у т.ч.: 272 700,00 грн. - за основним платежем та 68 175,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0005682301/415 (замість відкликаного податкового повідомлення-рішення від 8 червня 2012 року № 0009272301/786), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13 959 028,54 грн., у т.ч. 13 667 856,00 грн. - за основним платежем та 291 172,54 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції не погодився із висновками відповідача та скасував податкові повідомлення-рішення від 9 вересня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками відповідача щодо неправильності формування позивачем даних податкового обліку за результатами оформлення операцій з ТОВ "Епіцентр", порушення пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України та щодо необхідності коригування податкового кредиту на підставі попередніх актів перевірок. При цьому суд дійшов висновку, що скасовані судом першої інстанції податкові повідомлення-рішення є відкликаними, в тому скасував в частині податкове повідомлення-рішення від 29 березня 2012 року № 0006272301/318.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

1. Щодо господарських операцій позивача з ТОВ "Полімер-столиця", ТОВ "Компанія Тегра", ТОВ "Промислова група ДФМ", ТОВ "Вістфорт", ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_7, ТОВ Компанія "Домінанта ЛТД", ТОВ "Епіцентр".

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України (2755-17) , Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ,

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону (334/94-ВР) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та витрати/валові витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та належним чином не перевірили реальності господарських операцій та не з'ясували чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.

Як зазначено судом першої інстанції, на підтвердження придбання товарів у спірних контрагентів (ТОВ "Компанія Тегра", ТОВ "Промислова група ДФМ", ТОВ "Вістфорт", ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_7, ТОВ "Компанія "Домінанта ЛТД") позивачем надано накладні, рахунки-фактури, замовлення на поставку та на внутрішнє переміщення товару, акти прийому товару за кількістю та якістю, акти списання, накладні та замовлення на передачу в експлуатацію для власних потреб, фіскальні чеки про реалізацію в роздріб. При цьому, як зазначено судами попередніх інстанцій доказів транспортування позивачем не надано.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Як зазначено судом касаційної інстанції при направленні справи на новий розгляд до суду першої інстанції товарно-транспортна накладна не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажоотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій з поставки товару.

Водночас, названий висновок залишився поза увагою суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції, на що не звернув уваги суд першої інстанції, вирішуючи спір, досліджував також матеріали кримінальної справи, а саме: протоколи допиту свідків, згідно з якими посадові особи контрагентів позивача (Товариства ТОВ "Компанія "Тегра", ТОВ "Полімер-Столиця" та ТОВ "Промислова група "ДФМ"), а саме ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 зазначили про непричетність до діяльності таких суб'єктів господарювання; протоколи допиту колишніх працівників позивача, які зазначили, що товар придбавався на ринку товарів "Сьомий кілометр", реальних постачань товарів на адресу Товариства ТОВ "Компанія "Тегра", ТОВ "Полімер-Столиця" та ТОВ "Промислова група "ДФМ" не здійснювали; висновок експерта про те, що виписані ТОВ "Компанія "Тегра", ТОВ "Полімер-Столиця" та ТОВ "Промислова група "ДФМ" підписані не посадовими особами зазначених суб'єктів господарювання.

Разом з тим, як свідчить постанова про закриття кримінальної справи в окремому епізоді від 23 жовтня 2012 року, ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтвердили, що здійснювали діяльність від імені підприємств, ОСОБА_11 відмовився від дачі пояснень відповідно до статті 63 Конституції. Як свідчить вказаний процесуальний документи в кримінальній справі, працівники позивача ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 зазначили, що вони не приймали учать у закупівлі товарів від Товариства ТОВ "Компанія "Тегра", ТОВ "Полімер-Столиця" та ТОВ "Промислова група "ДФМ", оскільки цим, відповідно до пояснень начальників секторів торгового залу, займаються саме працівники торгового залу.

Посилаючись на висновок експерта, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що такий висновок є лише одним із доказів, на підставі яких встановлюються обставини, що мають значення для вирішення спору. Водночас, виходячи із положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства Україні, оцінку потрібно надавати всім доказам у сукупності та взаємозв'язку.

Для встановлення обставини дійсного підписання первинних документів відповідальними за ведення господарської діяльності від імені підприємств особами слід було вжити заходів з метою допиту вказаних осіб в порядку, визначеному статтями 78, 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суди попередніх інстанцій не надали також оцінки і доводам позивача щодо неможливості ведення господарської діяльності контрагентами в силу відсутності необхідних ресурсів, а суд апеляційної інстанції не забезпечив виконання частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судове рішення останнього не містить відомостей щодо встановлення обставин подальшого використання придбаного товару.

Щодо комісійних операцій позивача з ТОВ "Епіцентр", то суд першої інстанції зазначив, що обставини реальності операцій позивача із зазначеним контрагентом підтверджуються на підставі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року.

До того ж, відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Передбачене вказаною нормою звільнення від доказування не має абсолютного характеру й не може сприйматися як неможливість спростування обставин, зазначених в іншому судовому рішенні.

Як свідчать матеріали справи, відповідач спростовував обставини реального здійснення операцій ТОВ "Епіцентр". Суд першої інстанції, посилаючись на обставини реальності операцій, які спростовувались відповідачем, не надав оцінку таким доводам як і не перевірив чи набрало законної сили судове рішення.

Натомість суд апеляційної інстанції дослідив на підставі первинних документів (реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, актів прийому-передачі об'ємів природного газу, рахунків-фактур) дослідив обставини реальності виконання господарських операцій з метою виконання договору комісії та зазначив про використання операцій в межах господарської діяльності.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач посилався на те, що операції на виконання укладених позивачем договорів комісії ТОВ "Епіцентр" не має мають економічної доцільності, оскільки позивач несе значні витрати, пов'язані із поставкою газу через вказаного суб'єкта господарювання та позивач має прямі контакти із суб'єктами господарювання, яким ТОВ "Епіцентр" реалізовувало товар на підставі договорів комісії.

Судами оцінка наведеним доводам надана не була, у зв'язку із чим рішення не можна визнати обґрунтованим.

2. Щодо необхідності відображення заборгованості Компанії Джессал Трейд енд Інвестмент у складі доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Відповідно до абзацу "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Відповідно до підпункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Кодексу інші доходи включають, зокрема, суми безнадійної кредиторської заборгованості

Отже, для віднесення заборгованості до безнадійної заборгованості мають бути наявними виключні правові підстави, визначені у законі, зокрема, закінчення строку позовної давності.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до частини 3 статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що платник податків зобов'язаний включити до складу доходів суму кредиторської заборгованості після спливу загальної позовної давності тривалістю у три роки після дати переривання перебігу позовної давності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позовна давність по плати заборгованості на час проведення перевірки не закінчилася, оскільки була перервана вчиненням дії, що свідчить про визнання Компанією Джессал Трейд енд Інвестмент свого боргу або іншого обов'язку, а саме: підписанням акта звірки від 04 січня 2011 року та направленням листа від 09 лютого 2010 року про визнання заборгованості.

Вказана обставина підтверджується постановою Господарського суду Полтавської області від 23 2012 року у справі № 18/1802/12 та не спростована відповідачем.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки постанова Господарського суду Полтавської області від 23 жовтня 2012 року ухвалена в 4 кварталі 2012 року, вона не впливає на обов'язок позивача відобразити дохід за безнадійною заборгованістю саме в 3 кварталі 2011 року.

Дійсно сам по собі факт ухвалення постанови не впливає жодним чином на обов'язок позивача відображати дані податкового обліку, однак встановлена у вказаному рішенні обставина щодо визнання Компанією Джессал Трейд енд Інвестмент свого боргу шляхом підписанням акта звірки від 04 січня 2011 року та направлення листа від 09 лютого 2010 року про визнання заборгованості, вказує на факт переривання позовної давності, який має значення для визначення дати набуття кредиторською заборгованістю статусу безнадійної.

Колегія суддів звертає увагу на те,що відповідач під час розгляду справи не спростовував факту переривання позовної давності шляхом підписанням акта звірки від 04 січня 2011 року та направлення листа від 09 лютого 2010 року про визнання заборгованості.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про відсутність у позивача обов'язку включати до об'єкта оподаткування заборгованість Компанії Джессал Трейд енд Інвестмент, оскільки на час проведення перевірки вона не набула статусу безнадійної.

3. Щодо реалізації позивачем алкогольних напоїв за ціною, нижчою за встановлені мінімальні ціни.

Як підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції не надавав оцінки таким висновкам відповідача. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що позивачем реалізовано алкогольних напоїв за ціною, нижчою за встановлені мінімальні ціни, встановлено, що внаслідок даного правопорушення відповідачем позивачу здійснено донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток.

Разом з тим, як свідчать матеріли справи, за результатами вказаного висновку відповідача застосовано до позивача також фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 15 419,08 грн. на підставі рішення від 29 березня 2012 року № 0000222303/320.

Як свідчить рішення суду апеляційної інстанції, суд надавав оцінку вказаному рішенню.

Суд першої ж інстанції, зазначив, що вказане рішення позивачем не оскаржується, натомість. В заяві про зміну позовних вимог позивач просив замість скасування податкових повідомлень-рішень від 29 березня 2012 року № 0006362301/35, № 0006272301/318, № 0006172301/317, від 08 червня 2012 року № 0009272301/786 визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 09 вересня 2013 року № 0005682301/415, № 0005692301/416, № 0005702301/417, а в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили факт відмови позивача від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 29 березня 2012 року № 0000222303/320.

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової або роздрібної торгівлі коньяком, алкогольними напоями, горілкою, лікеро-горілчаними виробами та вином за цінами, нижчими за встановлені мінімальні оптово-відпускні або роздрібні ціни на такі напої - 100 відсотків вартості отриманої партії товару, розрахованої виходячи з мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін, але не менше 5000 гривень.

Розмір мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв встановлені на час спірних правовідносин були встановлені Постанововю Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 957 (957-2008-п) "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв".

Таким чином, для встановлення обставин порушення суб'єктом господарювання норм чинного законодавства, у зв'язку із чим застосовано штрафні санкції та визнано порушення правильності відображення витрат та податкового кредиту, встановленню підлягають такі обставини:

- вид алкогольного напою, що був реалізований суб'єктом господарювання;

- мінімальна оптово-відпускна і роздрібна ціна на вид алкогольного напою, що реалізований суб'єктом господарювання;

- ціна продажу такого алкогольного напою суб'єктом господарювання.

Разом з тим, попередні судові інстанції наведеному оцінку не надали, та в порушення частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України не перевірили розрахунок штрафних санкцій, зокрема, з'ясувати порядок його здійснення та відповідність вимогам статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

4. Щодо порушення пункту 44.1 статті 44 ПК України, у зв'язку із чим завищено податковий кредит в сумі 64 612, 00 грн.

Суд першої інстанції взагалі не надавав оцінки вказаному висновку відповідача, а суд апеляційної інстанції, хоч і надавав таку оцінку, проте виходив лише із даних акта перевірки без фактичної перевірки обставин, що зазначені в такому акті.

Вказане порушення ґрунтується на тому, що дані Додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року та реєстру отриманих податкових накладних свідчать про те, що розмір податкового кредиту становить 662 911, 00 грн., водночас згідно даних податкової декларації податковий кредит становить 638 830, 00 грн.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, для з'ясування обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту 64 612, 00 грн. та з метою дотримання принципу офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, судам необхідно було дослідити які саме документи підтверджують вказаний розмір задекларованого позивачем податкового кредиту.

5. Щодо висновків про необхідність врахування під час декларування звітності даних попередніх актів перевірок.

Відповідно до статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України передбачно, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;

Зі змісту пункту 58.1 статті 58 ПК України слідує, що реалізація обов'язку контролюючого органу щодо визначення суми грошових зобов'язань або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків відбувається шляхом прийняття цим органом відповідного податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України передбачено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, правові наслідки зменшення контролюючим органом платнику податку від'ємного значення суми податку на додану вартість наступають лише з моменту закінчення процедури судового оскарження відповідного податкового повідомлення-рішення. З огляду на той факт, що за встановленим чинним законодавством механізмом розрахунку суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість впливає на розмір суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, відповідне коригування від'ємного значення суми податку на додану вартість у податковій звітності має також відбуватись лише після закінчення процедури судового оскарження.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач в акті перевірки (том 1, а.с. 128,129) вказував про необхідність врахування у податковій звітності актів перевірок від 17 березня 2011 року № 131723209/31998642, від 28 квітня 2011 року № 2626/23-209/31998642, від 11 листопада 2011 року № 7710/23-309/31998642 та від 07 грудня 2011 року № 8263/23-209/31998642.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податкові повідомлення-рішення, що прийняті на підставі акті перевірок від 17 березня 2011 року № 131723209/31998642, від 11 листопада 2011 року № 7710/23-309/31998642 та від 07 грудня 2011 року № 8263/23-209/31998642 скасовані на підставі судових рішень які набрали законної сили, а відтак висновки відповідача про необхідність врахування висновків вказаних акті при поданні звітності є необґрунтованим.

Разом з тим, попередні судові інстанції не перевірили обґрунтованість не включення позивачем до податкової звітності результатів акта перевірки від 28 квітня 2011 року № 2626/23-209/31998642.

Варто відмітити й те, що попередні судові інстанції не перевірили належним чином на підставі яких податкових повідомлень-рішень позивачеві визначені грошові зобов'язання, внаслідок виявлених порушень, закріплених в акті перевірки від 14 березня 2012 року № 201/22-209/31998642.

Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності;

Оскільки в матеріалах справи містяться суперечливі відомості про відкликання податкових повідомлень-рішень, які є предметом розгляду вказаній справі, а порушувати права податків по суті може саме закріплений на підставі відповідного рішення факт донарахування грошових зобов'язань, який має відображатися в облікових даних платника податків, для ефективного відновлення порушених прав платника податків судам слід було перевірити, в тому числі й на підставі облікових даних позивача та інших даних, які ж саме податкові повідомлення-рішення закріплюють обов'язок позивача сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом на підставі акта перевірки від 14 березня 2012 року № 201/22-209/31998642.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Колегія суддів акцентує увагу на те, що частина аналізованих вище колегією суддів висновків відповідача не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, однак у зв'язку із неможливістю визначити які конкретно податкові повідомлення-рішення є дійсними та порушують права позивача, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню у повному обсязі.

Колегія судів при цьому повторно акцентує увагу на встановленому частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку судів першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи враховувати висновки та мотиви, з яких скасовані рішення.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Холдінг" та Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.