Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О.,

Гончара В.П., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на будинок за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 1 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2011 року,

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на будинок.

ОСОБА_3 посилалась на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_6, який позивачці доводився батьком.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилась спадщина у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1. На час відкриття спадщини позивачка мешкала разом з спадкодавцем однією сім'єю, доглядала за ним. Після смерті її батька спадкоємцями першої черги були вона та її рідний брат ОСОБА_4

ОСОБА_4 після смерті батька до нотаріальної контори не звертався, заяву про прийняття спадщини не подавав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер, після його смерті спадкоємцем першої черги став його син від першого шлюбу ОСОБА_5, до якого перейшли усі права та обов'язки ОСОБА_4

Позивачка ОСОБА_3 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки не встановлено факт прийняття спадщини.

Крім того, позивачка зазначала, що на території даного домоволодіння знаходиться самочинно збудований сарай, який за даними БТІ м. Маріуполя значиться під літ. В-1, і входить до складу домоволодіння.

Позивачка просила встановити факт прийняття спадщини нею після смерті її батька ОСОБА_6, визнати за нею право власності в порядку спадкування на будинок АДРЕСА_1, визнати право власності на сарай літ. В-1, який входить до складу житлового будинку АДРЕСА_1, як на будівельні матеріали.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 1 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2011 року, позов задоволено. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті її батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Маріуполі. Визнано право власності ОСОБА_3, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року у м. Маріуполі, на будинок АДРЕСА_1. Визнано право власності ОСОБА_3 на сарай літ. В-1, який входить до складу житлового будинку АДРЕСА_1, як на будівельні матеріали.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_7, яке було видане ІНФОРМАЦІЯ_3 року НОМЕР_1, в графі батько записано ОСОБА_6

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2, 16 березня 1974 року було укладено шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, після укладення шлюбу подружжю присвоєно прізвища ОСОБА_8.

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно БТІ м. Маріуполя власником будівлі АДРЕСА_1 є ОСОБА_6.

Згідно довідки БТІ м. Маріуполя від 26 серпня 2010 року на території домоволодіння АДРЕСА_1 знаходиться самочинно збудований сарай літ. В- 1.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, про що було видано свідоцтво про смерть НОМЕР_3.

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, про що було видано свідоцтво про смерть НОМЕР_4.

Відповідно до довідки Другої державної нотаріальної контори м. Маріуполя, спадкової справи після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, не зареєстровано, спадкоємці з заявою про прийняття спадщини або відмову від неї не звертались.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка на час смерті ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 року, мешкала в будинку АДРЕСА_1 разом з спадкодавцем однією сім'єю, доглядала за ним та фактично прийняла спадщину після смерті свого батька. Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не відкривалась, із заявою про прийняття спадщини ніхто з спадкоємців не звертався.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 року, яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 року, спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 року, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про встановлення факту прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті її батька, не перевірив чи дійсно ОСОБА_4 на час смерті ОСОБА_6 не проживав та не був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1.

Достовірних даних про те, що ОСОБА_4 на час смерті ОСОБА_6 не проживав та не був зареєстрований в спірному в справі немає, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, не перевірив доводів відповідачки про те, що її чоловік ОСОБА_4 з 1981 року був зареєстрований та проживав у будинку АДРЕСА_1 та не дав їм правової оцінки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та доводів касаційної скарги, справа у суді першої інстанції була розглянута за відсутності ОСОБА_4

Будь - які докази про належне повідомлення ОСОБА_4 про день та час розгляду справи відповідно до вимог ст.ст. 74- 76 ЦПК України в матеріалах справи відсутні.

Розглянувши справу за відсутності ОСОБА_4, суд першої інстанції її правову позицію та доводи не з'ясував і не забезпечив їй можливість обґрунтувати свої твердження та заперечення, що призвело до неповного з'ясування суттєвих обставин справи.

При цьому, в апеляційній скарзі ОСОБА_4 звертала на це увагу, однак апеляційний суд не з'ясував обставини справи, чим порушив ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства та згідно з якою кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 1 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.