СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
15.05.2001
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах Черкаського
обласного суду від 7 березня 2001 р. П. С. і П. Ю. засуджено
кожного за ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
відповідно на
чотири і сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а
за ч. 2 ст. 17, пунктами "а", "і" ст. 93 КК П. С. - на десять, а
П. Ю. - на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього
майна. На підставі ст. 42 КК П. С. остаточно визначено покарання у
вигляді 13, а П. Ю. - дев'яти років позбавлення волі з
конфіскацією всього майна. Відповідно до ст. 43 КК до покарання П.
Ю. приєднано один рік позбавлення волі - частину покарання,
призначеного вироком від 19 жовтня 1999 р., і остаточно до
відбування йому визначено десять років позбавлення волі з
конфіскацією майна. Постановлено стягнути з П. С. і П. Ю.
солідарно на користь Шполянської районної лікарні (на
відшкодування витрат на стаціонарне лікування Г.) 167 грн. 16 коп.
П. С. і П. Ю. засуджено за вчинення таких злочинів.
Як установив суд, 22 червня 2000 р. П. С. і П. Ю. за
попереднім зговором вчинили крадіжку індивідуального майна з
проникненням у житло Б. на загальну суму 160 грн. 80 коп. Через
три дні вони ж за попереднім зговором з метою заволодіння грошима
Г. вчинили на подвір'ї будинку напад на неї, під час якого
намагалися вбити її з корисливих мотивів, але позбавити потерпілу
життя їм не вдалося з причин, що не залежали від їхньої волі.
Як визнав у вироку суд, під час нападу П. С. здавлював шию Г.
руками і затуляв їй рота, а потім, продовжуючи реалізовувати
умисел на вбивство, повалив потерпілу на землю й ударив кухонним
ножем у шию, спричинивши їй тяжке тілесне ушкодження. П. Ю. в цей
момент згідно з розробленим ними планом чекав за будинком Г., коли
П. С. вб'є її, після чого він мав зайти в будинок і заволодіти
грошима. Проте вони були змушені втекти, оскільки на крики
пораненої Г. до них став наближатися її сусід.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних
скарг засуджених, у яких порушувалося питання про перекваліфікацію
їх дій та пом'якшення покарання, судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України частково їх задовольнила з таких
підстав.
Висновок суду про доведеність винності П. С. та П. Ю. у
вчиненні злочинних дій щодо Г. та незаконному вилученні
індивідуального майна Б. відповідає фактичним обставинам справи,
підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є
обгрунтованим. Злочинні дії П. С. і П. Ю. за ч. 3 ст. 140, ч. 3
ст. 142 КК, а П. С. - за ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
кваліфіковано вірно.
Разом з тим суд без достатніх підстав визнав у вироку, що
замах на вбивство Г. було вчинено ними за попереднім зговором, і
кваліфікував їхні дії ще й за п. "і" ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що
містяться в п. 17-5 постанови від 1 квітня 1994 р. N 1
( v0001700-94 ) (v0001700-94)
"Про судову практику в справах про злочини проти
життя і здоров'я людини", умисне вбивство визнається вчиненим за
попереднім зговором групою осіб, коли в позбавленні потерпілого
життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці
дві і більше особи.
Із матеріалів справи вбачається, що між П. С. і П. Ю. була
домовленість про вчинення нападу на Г. та її вбивства, що мав
здійснити П. С. без участі П. Ю., який після цього повинен був
зайти в будинок потерпілої і забрати там гроші, оскільки йому було
відомо, де вони знаходяться. Отже, за домовленістю П. Ю. не
повинен був брати безпосередньої участі в позбавленні Г. життя.
Суд визнав установленим, що діючи згідно з попередньою
домовленістю П. Ю. залишався за будинком потерпілої і чекав, коли
П. С. уб'є її, щоб потім заволодіти грошима, які знаходилися в
будинку. Тобто, за висновком суду, який відповідає фактичним
обставинам справи, під час вчинення замаху на вбивство потерпілої
П. Ю. не спостерігав за Г., іншими особами чи обстановкою з метою
забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство, а П. С. діяв
самостійно, не розраховуючи на будь-яку допомогу з боку П. Ю.
Тому вирок у цій частині змінено, кваліфікацію дій засуджених
за п. "і" ст. 93 КК із нього виключено. Дії П. Ю., який, як
установлено у справі, був ініціатором вчинення вбивства Г. з метою
заволодіння її грошима і який схилив П. С. до вчинення цього
злочину, перекваліфіковано з ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК на ч. 5
ст. 19, ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
.
Одночасно з урахуванням виключення з вироку зазначеної
обтяжуючої обставини вбивства, позитивних даних про особу П. С. до
вчинення цих злочинів, його молодого віку і того, що злочини він
вчинив уперше, судова колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України визнала за можливе пом'якшити йому покарання до 10
років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Що стосується
покарання, призначеного П. Ю., який раніше вже вчиняв корисливі
злочини, то судова колегія визнала його справедливим і підстав для
його пом'якшення не знайшла.
У порядку ст. 363 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
судова колегія зазначила,
що стягнення судом із засуджених витрат на стаціонарне лікування
потерпілої Г. солідарно є помилковим.
Відповідно до роз'яснень, які дав Пленум Верховного Суду
України в п. 8 постанови від 7 липня 1995 р. N 11 ( v0011700-95 ) (v0011700-95)
"Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка
потерпіла від злочину, та судових витрат", у разі вчинення злочину
групою осіб витрати на стаціонарне лікування потерпілого
стягуються відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
з кожного
засудженого окремо з урахуванням ступеня їхньої вини та майнового
стану.
У зв'язку з цим вирок і в цій частині підлягає зміні. З
урахуванням ступеня вини П. С. і П. Ю. у вчиненні злочину щодо
потерпілої Г. та майнового стану кожного з них судова колегія в
кримінальних справах Верховного Суду України стягнула на
відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої Г. 100
грн. з П. С. і 67 грн. 16 коп. - з П. Ю.
"Рішення Верховного Суду України", 2002 р.