ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

 від 06.04.2001

                             (Витяг)

     Вироком судової колегії в  кримінальних  справах  Львівського
обласного суду від 11 липня 1997 р.  П.  засуджено за  ст.  69  КК
( 2001-05  ) (2001-05)
          на  10  років  позбавлення  волі у виправно-трудовій
колонії суворого режиму з конфіскацією майна.  Цим  самим  вироком
засуджено також К.,  В.,  П.Б.,  Б.А., Р., Я., Б.В., Г., М., І. та
Е., щодо яких протест не приносився.

     Ухвалою судової колегії  в  кримінальних  справах  Верховного
Суду України від 14 жовтня 1997 р.  з мотивувальної частини вироку
виключено посилання на те,  що П.  раніше був судимим,  а в  решті
вирок щодо нього залишено без зміни.

     П. визнано учасником банди,  яка на трасі Шегині  -  Львів  у
серпні 1993 р.  та січні 1994 р. вчинила ряд нападів на громадян і
заволоділа їхнім майном.

     Заступник Голови  Верховного  Суду України порушив у протесті
питання про зміну судових рішень у частині визначеного засудженому
П.   виду  виправно-трудової  колонії  -  заміну  суворого  режиму
посиленим.

     Перевіривши матеріали  справи та обговоривши доводи протесту,
Пленум  Верховного  Суду  України  визнав,  що  протест   підлягає
задоволенню з таких підстав.

     Суд першої інстанції правильно встановив  фактичні  обставини
вчиненого П.  злочину,  вірно кваліфікував його дії за ст.  69  КК
( 2001-05 ) (2001-05)
        , призначивши йому покарання у вигляді позбавлення волі
на  зазначений  у  вироку  строк.  Разом  з  тим  при   визначенні
засудженому  виду  виправно-трудової колонії він допустив помилку,
яку  не  виправив  суд   касаційної   інстанції.   Визначивши   П.
виправно-трудову колонію суворого режиму,  суд виходив із того, що
той раніше відбував покарання у вигляді  позбавлення  волі.  Проте
такий висновок не грунтується на матеріалах справи.

     Так, вироком  Яворівського  районного суду Львівської області
від 28  березня  1995  р.  П.  було  засуджено за ч.  4 ст.  81 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
          на  шість  місяців  позбавлення  волі  з  відбуванням
покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму. Однак, як
свідчать   повідомлення   голови   цього   суду    і    начальника
виправно-трудової  колонії,  П.  до набрання вироком законної сили
перебував у слідчому ізоляторі і до колонії не направлявся. У день
набрання  вироком  законної  сили  (8  червня  1995  р.) його було
звільнено зі Львівського слідчого ізолятора,  де він перебував з 8
грудня  1994  р.  у  зв'язку  з обранням йому в розглянутій справі
запобіжного заходу у вигляді  перебування  під  вартою.  Отже,  П.
засуджувався  до  позбавлення  волі в межах строку перебування під
вартою як запобіжного заходу,  а тому він не може вважатися таким,
що раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі.

     Крім того, бандитизм, за який П. засуджено за вироком у даній
справі,  було вчинено ним до постановлення  першого  вироку.  Тому
перший  вирок  ще  й  з цієї підстави не повинен був ураховуватися
судовою колегією в кримінальних справах Львівського обласного суду
при визначенні П. виправно-трудової колонії суворого режиму.

     З урахуванням  наведеного  Пленум  Верховного  Суду   України
протест  заступника  Голови  Верховного  Суду України задовольнив,
вирок судової колегії в кримінальних справах Львівського обласного
суду від 11 липня 1997 р. та ухвалу судової колегії в кримінальних
справах Верховного Суду України від 14  жовтня  1997  р.  щодо  П.
змінив,  визнав,  що призначене за цим вироком покарання у вигляді
десяти років позбавлення волі П. має відбувати у виправно-трудовій
колонії  посиленого  режиму,  оскільки  його  вперше  засуджено до
позбавлення волі за тяжкий злочин.

 "Вісник Верховного Суду України",  N 5,  вересень - жовтень, 2001

р.