СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            16.01.2001

                             (Витяг)

     Вироком Хмельницького обласного суду від 4 вересня 2000 р. К.
засуджено за  ч.  2  ст.  17,  п.  "в"  ст.  93  КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         із
застосуванням  ст.  44  КК  на  п'ять  років   позбавлення   волі.
Постановлено стягнути з К.  на користь потерпілого Г.  87 грн.  25
коп.  (вартість медичних препаратів),  50 грн.  на  оплату  послуг
адвоката,  а також 10 тис.  грн. на відшкодування моральної шкоди.
Цивільний позов Г.  до ВАТ "Старокостянтинівський цукровий  завод"
(далі  -  завод)  про  стягнення  25  тис.  грн.  на відшкодування
моральної шкоди залишено без задоволення.

     К. визнано винним у тому,  що 9 серпня 1999  р.  приблизно  о
13-й  годині,  перебуваючи  у  стані  алкогольного сп'яніння,  він
вчинив замах на умисне  вбивство  начальника  ремонтно-механічного
цеху  заводу  Г.  у  зв'язку  з виконанням останнім його службових
обов'язків.

     Як зазначено у вироку, Г., виконуючи свої службові обов'язки,
намагався з'ясувати в електрозварювальника К., чому той не виконав
одержане  вранці  завдання.  У  відповідь  останній  почав  з  ним
сваритися й погрожувати вбивством.

     Запідозривши, що  К.  п'яний,  Г.  повідомив про його стан та
негідну поведінку головного механіка заводу  Б.  Останній  доручив
викликати  комісію  для складення акта про перебування К.  у стані
алкогольного сп'яніння.

     У той час як Г.  зі свого робочого місця викликав по телефону
членів  комісії  до цеху,  до кабінету зайшов К.  З метою вчинення
умисного вбивства Г.  у зв'язку з виконанням  ним  його  службових
обов'язків  К.  схопив  металевий  пристрій для монтажу коліс,  що
знаходився  в  кабінеті,  і  ударив  ним  потерпілого  по  голові,
спричинивши відкриту черепно-мозкову травму.  Смерть Г. не настала
завдяки своєчасно наданій йому медичній допомозі.

     У касаційній скарзі потерпілий  Г.,  зазначаючи,  що  тілесні
ушкодження  були  заподіяні  йому  під  час  виконання  ним  своїх
службових обов'язків,  просив вирок у частині вирішення цивільного
позову змінити та стягнути на його користь із заводу 25 тис.  грн.
на відшкодування моральної шкоди.

     Заслухавши доповідача,  міркування прокурора,  який вважав за
необхідне  вирок  у частині вирішення цивільного позову скасувати,
перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в  касаційній
скарзі  доводи,  судова  колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України визнала, що скарга підлягає частковому задоволенню.

     Висновки суду  про  винність  К.  у вчиненні замаху на умисне
вбивство Г.  у зв'язку з виконанням ним його службових  обов'язків
відповідають  матеріалам  справи  і  грунтуються  на досліджених у
судовому засіданні та викладених у  вироку  доказах  (зокрема,  на
показаннях засудженого К.,  потерпілого Г., свідків В., Ф., П., М.
та висновку судово-медичної експертизи) і винним не оскаржуються.

     Діям К. дано правильну юридичну оцінку.

     Разом із  тим,  обгрунтовано  визнавши  К.  винним у вчиненні
замаху на умисне вбивство Г.  у зв'язку з виконанням останнім його
службових обов'язків, суд необгрунтовано стягнув із засудженого на
користь потерпілого витрати на придбання  медичних  препаратів  на
лікування  в сумі 87 грн.  25 коп.  та на оплату послуг адвоката в
сумі 50 грн.,  а також 10 тис.  грн.  на  відшкодування  моральної
шкоди.

     Відповідно до  вимог  ст.  441  ЦК  ( 1540-06  ) (1540-06)
          за  шкоду,
заподіяну з вини працівників під час виконання ними своїх трудових
обов'язків,   відповідальність   несе   організація,   з  якою  ці
працівники перебувають у трудових відносинах.

     Як роз'яснено  в  п.  8  постанови  Пленуму  Верховного  Суду
України від  31  березня  1995 р.  N 4 ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
         "Про судову
практику  в  справах  про  відшкодування  моральної   (немайнової)
шкоди",  за  таку  шкоду,  заподіяну працівником під час виконання
трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей
працівник  перебуває у трудових відносинах,  а останній відповідає
перед нею в порядку регресу (статті 130,  132-134 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
        ,
якщо спеціальною нормою закону не встановлено інше.

     На підставі  наведеного судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду  України  вирок  у  частині  вирішення  цивільного
позову потерпілого скасувала,  а справу направила на новий судовий
розгляд у порядку цивільного судочинства,  запропонувавши під  час
цього   розгляду   встановити  належного  відповідача  і  прийняти
відповідне рішення.

 "Рішення Верховного Суду України", N 2002 р.